Чому Захід панує - натепер

Подібними думками переймалися й комуністи за чотири тисячі миль від Пекіна, в Москві. Після шоку від Ніксонового візиту до Китаю сімдесяті були для Радянського Союзу доволі непоганими роками. Коли арабські країни підняли ціни на нафту, Радянський Союз, потужний експортер, також виграв. Маючи приплив грошей, Москва профінансувала та виграла низку заступницьких війн та 1978 року перевершила Америку в ядерному озброєнні. Але це було найбільшим досягненням комунізму. Напад на підтримку клієнтського режиму в Афганістані спричинив виснажливу війну, що тяглася протягом вісімдесятих років. Ціни на нафту впали на дві третини; Сполучені Штати різко збільшили військові витрати, особливо на високотехнологічну зброю.

Політбюро вже почало перейматися тим, що звичайні росіяни можуть помітити, що їхній потяг стоїть на місці. Керована державою економіка могла клепати танки та автомати Калашникова, але не комп'ютери чи автівки (ще один жарт Совєтів — "Як подвоїти ціну "Лади"[453]?" Відповідь: "Налити повний бак"). Скрізь шумувала незгода. Провідників радянської імперії жахала думка про нову гонитву озброєнь.

"Ми не можемо так жити далі"[454], — зізнався 1985 року Міхаіл Горбачов своїй дружині Раїсі, коли вони походжали в своєму саду. За кілька годин Горбачова мали призначити прем'єром Радянського Союзу, але сад був єдиним місцем, де він міг позбутися своїх нишпорок. Подібно до Дена, Горбачов знав, що мусить повернутися обличчям до реальности. 1986 року вибух застарілого ядерного реактора в Чорнобилі виявив, що Радянський Союз не лише відставав, а фактично розпадався, і Горбачов запровадив перебудову та гласність — лише на те, аби пересвідчитися в тім, що Маркс та Енгельс знали на півтора сторіччя раніше: лібералізація змітає всі зафіксовані жорсткі зв'язки, а не лише ті, що нам не подобаються.

Все усталене розтануло без сліду і Ден та Горбачов обидва дізналися, що економічні свободи лише стимулюють апетити до свобод політичних. Часом Ден вважав протестувальників корисними союзниками проти комуністів твердої лінії; часом він їх знищував. Однак Горбачов мав підозру, що спроба використати силу може спричинити падіння режиму. Коли навесні 1989 року він дозволив відкриті вибори на З'їзд народних депутатів, а депутати віддячили йому глузуванням на телевізії наживо, він відмовився відкласти з'їзд. Натомість він полетів до Пекіна, де його вітали протестувальники проти однопартійного керівництва. На одному студентському плакаті було написано: "Радянський Союз має Горбачова. А кого має Китай?"[455]