Чому Захід панує - натепер

Мао намагався спрямувати це шаленство проти своїх суперників, але насправді ніколи його не контролював. Ніхто не був убезпечений від звинувачення в контрреволюційності, тому люди кинулися критикувати першими. Багатьох це спантеличувало, один прибиральник туалету буркотів, що втратив роботу, бо надто багатьох професорів змусили прибирати туалети, аби перевиховати. Проте багатьох це екзальтувало. Молоді робітники масово приєднувалися до студентів, тому фабрики зупинялися. Червона гвардія запрошувала кінопродюсерів фільмувати, як вони трощать буддійські статуї, конфуційські храми та реліквії династії Хань. Одна банда навіть зайняла Міністерство закордонних справ і призначила власних належно пролетарських дипломатів.

1969 року, коли події явно прямували до катастрофи масштабу великого стрибка, не витримали навіть нерви Мао. Померли тисячі. Життя мільйонів були зруйновані. Азійські тигри стабільно віддалялися від Народної республіки. Стосунки з Совєтами були такі погані, що в прикордонних сутичках було вбито вісімсот китайців. Мао із запізненням здистанціювався від радикалів і почав шукати життєву лінію.

Допомога прийшла від найменш очікуваної людини на землі — затятого антикомуністичного президента Сполучених Штатів Ричарда Ніксона. Ніксон бачив в угоді з Китаєм спосіб обійти з флангу Совєти в холодній війні. 1972 року, після багатьох турів підкилимної дипломатії, він прилетів до Пекіна й потиснув руку Мао. Ніксон радісно виголосив, що "це був тиждень, що змінив світ"[448], і багато в чому був правий. Перспектива появи осі Вашингтон-Пекін так налякала Брежнєва, що через три місяці після візиту до Китаю Ніксон сидів у Москві та підписував угоди.

Мао виграв майже так само багато. Зустріччю з Ніксоном він дав сигнал про підтримку прагматиків, спраглих західних технологій, та опозиції до радикалів, що знищили освічені верстви Китаю. В одному знаменитому випадку студент дістав бажане місце в університеті, повернувши на іспиті чистого зошита з заувагою, що революційна чистота цінніша, ніж "книжкові хробаки, що протягом багатьох років нічим не переймалися й не робили нічого корисного"[449]. У вислові, що викликав би захват радянських жартівників, радикальні провідники (нібито) стверджували, що "соціялістичний потяг, що відстав від графіка, кращий за ревізіоністський потяг, що прийшов за графіком"[450].