Острови шторму та смутку. Гадюка
- Автор: Хоган Бекс
- Серия: Острови шторму та смутку #1
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: РІДНА МОВА
- ISBN: 978-966-917-551-9
- Переводчик: Віра Кошлата
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Острови шторму та смутку. Гадюка». Краткое содержание книги:
Однак головний Гадюка стає їй поперек шляху. Підступний і нещадний, він борознить океанські простори на кораблі, мародерствує і вбиває, лишаючи по собі тільки біль і страждання. У безкраїх океанських далях він — найнебезпечніший чоловік. І він — батько Мерріан. Її місія — захищати Острови. Та чи зуміє вона вистояти за них у бою, якщо доведеться пожертвувати своєю сім’єю, домівкою, коханим і, цілком імовірно, власним життям?
«Острови шторму та смутку» — епічний роман у жанрі фентезі з відважною героїнею, гострими дилемами і закрученим сюжетом!
Вибираюсь на палубу і бачу наш екіпаж, забризканий чужою кров’ю. Батько крокує у моєму напрямку, поглинутий розмовою із Клівом та Бронном. Трішки позаду йде Ґрейс.
— Ласкаво просимо додому, Капітане! — я промовляю згідно припису. — Чи вдалою була ваша подорож? (…душогубний ти виродку!)
Він не відповідає, — здається, пройде собі повз мене, та й по всьому, — але зупиняється і уважно придивляється до мого вигляду; його погляд снує по моєму вологому волоссю. Він і далі мовчить, просто собі йде, однак мене зачіпає його ледь помітна самовдоволена посмішка в момент, коли він зрівнюється зі мною.
В цю мить мені стає ясно, що мене безсоромно дурили. Батько знав, що я не послухаюся і піду за ним у поселення. А це означає лише одне: все, що сьогодні трапилося, зроблено спеціально. Він хотів, щоб я побачила цю різанину і упевнилась, який він жорстокий. Питається — навіщо? А щоб я раз і назавжди усвідомила: його влада безмежна, а він ніде і нікого не боїться — ані на суші, ані на морі.
Ґрейс також мене уникає, і я розумію, що батько посвятив її у свої плани. Це таке собі попередження: відкрити мені очі, на що справді здатен мій найближчий друг, і нагадати, що навіть вони, мої друзі — лише його покірні раби. Шкода, що Ґрейс не на моєму боці, а отже, у подальшому ми навряд будемо поруч. Та я ще спробую із усім цим розібратися, бо коли наступного разу зійду з цього корабля, не маю ані єдиного наміру знову на нього повернутися.
VII
Я мушу тікати, лише дочекаюсь зручного моменту. Тим часом більше не можна викликати жодних підозр. Найлегший спосіб — продовжити підготовку до моєї Ініціації, яку (припускаю) батько планує здійснити ще до мого заміжжя. Наскільки мені відомо, весільної дати ще не призначили. Та якщо й призначили, хто мені про це скаже? Коли спрямовую всю свою енергію на тренування, це дозволяє мені витримати тягучу морську подорож, і разом із тілом кріпне мій дух. Коли доведеться боротися за своє життя десь далеко від «Діви», кожен відточений мною рух стане у пригоді, і усвідомлення цього змушує мене викладатися сповна.
Хоч я би й була безмежно рада зосередитися винятково на двобої, це б означало, що мені доведеться проводити багато часу із Ґрейс — але відтоді, як вона повернулася із Шостого Острова, я тримаюсь від неї подалі. На щастя, Ініціація вимагає обізнаності й у інших сферах, тому після одного особливо виснажливого тренування — дерешся мотузками вгору-вниз, сукня постійно за щось чіпляється і волосся лізе в очі — я пішла до трюму, щоб знайти нашого бондаря. Він лагодить дерев’яні бочки, без яких не обійтись. В них все наше життя: від їжі та води, до скарбів, і мені потрібно опанувати це ремесло. Ми так і кличемо його — Бондар, хоч відверто, не певна, що це його справжнє ім’я, думаю, він удостоївся цього прізвиська завдяки своєму таланту. У всякому разі, його руки ростуть із потрібного місця, і вони такі ж нещадні, як і вмілі.
У трюмі похмуро, тож моїм очам потрібен час, щоб призвичаїтися, але швидко розумію, що Бондаря тут немає. Я зібралася була йти, коли мене зупиняє звук. Так, ніби цуценя скиглить, але ж на борту їх немає. Щось тут не те, тож серед Бондаревих інструментів я мерщій знаходжу сокиру і вихоплюю з діжки. Прямую на звук, і зброя в моїх руках заспокоює.
Тобі лежить на підлозі. Його побили: праве око вже розбухло, з носа юшить кров. А над ним схилився Клів і піднімає руку — вдарити ще раз. Допоки я встигла подумати про наслідки, сокира вже вилетіла з моїх рук і пришпилила Клівову руку до стіни за рукав. Він втуплюється в лезо, що так небезпечно близько до плоті, потім витягує його і повертається до мене, щоб зустрітися поглядом. Зараз у нього обличчя справжнього вбивці.
— Відступи від нього, інакше гірко пошкодуєш! — хоч навряд чи зможу підкріпити свою погрозу ділом, я цілком серйозно налаштована.
— Ах ти ж курво! — він не відповідає, а гарчить. — Як ти смієш лізти у мої справи?
— Все, що коїться на кораблі, моя справа! Бо одного дня він стане моїм! — яка ж дурня — сказати це, коли плануєш утекти, але слова самі зринають з моїх вуст ще до того, як я спроможна їх спинити.
Клівова рука здіймається в повітря, він явно думає, чи не запустити ту сокиру мені у відповідь. Все, що мені залишається, це наполягати на своєму.
Натомість він сміється мені в очі, і за цих обставин його посмішка не віщує нічого доброго.
— Стане твоїм? Невже? — він не приховує свого презирства. — Один влучний кидок ніяк не перетворить тебе на нашу капітанку.
Його неповага мене мало обходить, хай собі вважає, що мені просто поталанило. Аби лише батько не дізнався, що я так довго приховувала це своє вміння — а він би швидко ним скористався у своїх жорстоких цілях.