Острови шторму та смутку. Гадюка

Відкинувши з обличчя мокре волосся, я припадаю низько до землі; ніж, притиснутий до стегна, як розрада. Мені відомо, у якому напрямку пішов мій батько — на захід до родовища, але я не пущуся їхнім шляхом, навіть якщо так легше.

Натомість я змінюю напрям північніше — і йду менш помітною дорогою, що веде до поселення навколо родовища. Не одна година пройшла в мене за вивченням карт на випадок, якщо під час Ініціації мені знадобляться знання. І хоч я зосереджувалася, в основному, на океанічних картах, все ж скористалася нагодою вивчити й суходіл, який так люблю.

У моїй пам’яті закарбувався кожнісінький із шести Східних Островів, хоч відверто кажучи, на батькових картах деталі, в кращому випадку, схематичні. Проте через своє палке захоплення кристалами, цей Острів він описав винятково добре, тому я досить впевнено обираю саме цю стежку, втішена можливістю використати свої знання.

Що я сподіваюся знайти? Які відповіді приховує ця пустка? Правду кажучи, я й гадки не маю, однак між батьком і Королем щось таки відбувається, тож я відчайдушно шукаю бодай наймізерніших доказів. Служба Його Величності, захист королівства — ось що підносить мого батька та його екіпаж на п’єдестал шани. Можливо, це геть романтична омана, але саме вона допомогла мені змиритися з усіма звірствами, вчиненими моєю сім’єю. А тепер ми шпигуємо за Королем? І вбиваємо його Флотилію? Яке безглуздя!

Хмара встелилася низько над землею, від чого видимість погіршилася, однак це захищає мене від тих, хто може за мною слідкувати. А ще тут тихо… Занадто тихо? Зазвичай навіть на кораблі чутно гул від роботи у копальні, але сьогодні ані звуку, ані дрижання від підземних вибухів. Я так поринула в роздуми, що тільки тепер це помітила. Можливо, вони призупинили роботу на час батькового візиту, але моє прискорене серцебиття свідчить про дещо інше.

Тут щось не так!

Я пришвидшую крок, ледве дихаючи від страху, що мене викриють, і по-пластунськи доповзаю до вигідної мені позиції — вершини скелі, що оточує поселення. Звідси мені чудово видно копальню, а скелі дарують відмінне укриття. Я лягаю дуже низько, не зважаючи на гостряки, що штрикають моє тіло (я ж бо розумію, що в разі мого викриття батько вчинить зі мною значно гірші речі). І спостерігаю.

Елітний загін «Діви» вже прибув до поселення, і з виразу їхніх облич зрозуміло — вони також не чекали, що їх тут зустріне тиша. Батько вказує на декого з них, і вони стають напівколом; абордажні шаблі напоготові, пістолі підняті. Коли із кам’яної хижі виринає постать із піднятими вгору руками, вони напоготові, в очікуванні будь-яких несподіванок.

Батько наближається до того чоловіка широким кроком і щось каже, але мені з такої відстані нічого не чути. Чоловік хитає головою — і батько збиває його з ніг просто на кам’яну брилу. У мене падає серце, а батько холоднокровно наступає нещасному на шию. Тепер видно, що то літній чоловік; мабуть, він тут найголовніший.