Амба. Том 1. Втеча

Булах ледь відірвав пальці від горляки ворога, піднявся на ноги, виплюнув липко-солоний шматочок чужої плоті від носа, зігнувся навпіл і, захлинаючись та давлячись уже не ворожою кров’ю, вивергав із себе вміст солдатського казана, протестуючи кожною клітиною людського єства проти бузувірських нісенітниць, якими повнилася війна, де навіть кращі сини Землі проти їхньої волі та бажання перетворювалися на безтямних убивць.

Не століття – тисячоліття в лютій січі зіштовхувався обдурений люд, піднятий проникливо-зворушливим словом, привабливою ідеєю або захистом святої віри предків; лише з часом довідаються нащадки, що бійня виявилася марною, що минулі цінності і кумири – фальшиві, а новоявлені посланці провидіння, батьки народів, генії всіх часів або пророки – усі вони жорстокі владолюбці, для яких сльози та й саме людське життя – лише паливо в багатті слави і примхи.

Чотири роки Булах, як і будь-який фронтовик, терпів увесь тягар війни, що випав невідомо з чиєї волі, вини або забаганки; будь-якої миті він був готовий виконувати безглузду, з погляду людської моралі, справу – вбивати…

Жахливі часи, але зараз, у таборі, у колишнього воїна-розвідника прокинулося щось ще більш жахливе, ніж на фронті, незрозуміле, звірино-нелюдське й жорстоке, хоча тепер, як і тоді, він захищав не лише себе, свою дружину, дітей, але й усіх рідних та близьких, знайомих і незнайомих людей; разом із товаришами він захищав Свободу, Добро і саме Життя від сил Зла і Темряви, як на війні; звільняв той куточок землі, де народився, виріс, пізнавав світ, боронив річку, де вперше скупався, і ліс, де знайшов перший гриб; гнав чужинців-зайд зі своєї багатостраждальної й водночас прекрасної Вітчизни. Високі слова та помисли, котрі в лихоліття не соромилися вимовляти вголос та подумки, додали нових сил, і колишній розвідник, після війни геолог, а зараз зек щедро і люто завдавав ударів тим, кого важко було назвати людьми…