Амба. Том 1. Втеча
- Автор: Землянин Влад
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Амба. Том 1. Втеча». Краткое содержание книги:
Ні, не спав він. Не марив хворобливо. Та й рідко кому таке приманячиться і в сні лихому. Як і в дитячій колонії, юнакові стало не соромно – лячно. Чоловік, зайнятий собою, не помітив новенького. Лише чорняво-кучерява красуня, здавалося, чи запрошувала, простягаючи руку, чи збиралася зійти з білої стіни та подарувати сором’язливо-цнотливу й водночас безсоромно-піддатливу плоть; у кожному вигині її тіла чаїлося закличне бажання, у широко відкритих очах палахкотів бісівський жар; жінка, як необ’їжджена чорногрива кобилиця, гарцювала на довгих сильних ногах, напівприкриваючи долонею тугі, по-дівочому гострі перса…
Мабуть, велику тугу вклав художник у своє творіння. Не лише зеки зазирали в закуток. Три роки служби, без відпустки – той самий термін. Стоїть солдатик або зек із відчуженим поглядом. Не помічає нікого довкола, наче зустрів ту, від погляду якої вперше перехопило подих і завмерло серце. Табір – є табір. Тут можна і велике кохання зустріти, а мерзоти й поготів вистачає. Роками чоловіки не знали жіночої ласки. Кожен пристосовувався, як міг. Одні терплять. Інші ходять у закуток погрітися теплом спогадів. А деякі знайдуть хвилинку, коли поблизу нікого немає, і займаються тим самим, чим іноді старші підлітки крадькома перед сном.
– У-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у…
Макар відсахнувся від томливого стогону. Позадкував. Стогін чоловіка непомітно перейшов у хрип, потім у схлипування, очі палахкотіли жаром.
До горла підступила туга блювота. Макар з огидою сплюнув. Тягучий клубок майже не відрізнявся від плям, що рясно вкривали підлогу закутка. Юнак ошелешено-розгублено дивився на зека. Той у похітливому потупленні все ще звивався перед стіною. Як від холоду або ударів батога, Джовба зігнувся і, втягнувши голову в плечі, по-краб’ячи позадкував до нар, даючи самому собі клятву: ніколи, скільки не довелося б пробути в неволі, не йти в закуток.
Після клятви хлопець зневажливо дивився на тих, хто відвідував час від часу закуток, хто не міг у цьому потойбічному світі стримувати себе, поклик природи приборкати, подужати найсильніший інстинкт усього живого на землі. Не місяцями – роками, навіть десятиліттями чоловіки не знали жіночого тепла і турботи, не відчували себе мисливцями-добувачами, захисниками рідного вогнища і сім’ї; лише уві сні згадували гру слів, мову поглядів, посмішок та дотиків…
Жорстока молодість. Часто вона не вибачає навіть найближчим людям, не намагається з’ясувати, чому людина вчиняє так чи так. З часом, коли молода зелень пізнає не тільки теплі повівання, але й морозні вітри, які січуть до крові; коли відчуває безсилля від болю, від безутішної туги і самотності – лише тоді нещодавній суддя здатен на жалість, співчуття та милосердя, легко пробачає ті гріхи, які не є підлістю, зрадою або розбещенням духу, забуває ті проступки, що не роз’їдають, подібно до корозії, станове підґрунтя доб-ра та порядності, якими й відрізняється людина від братів менших…
Дійшовши до нар, Макар, немовби зміцнюючи свою душу і плоть, довго дивився на стіну печі, в бік непомітного закутка. Ніколи в житті не почувався таким зацькованим, безпомічним і слабким. Лише від упевненості, що обставини ніколи не заженуть його в такий безвихідний глухий кут, на душі полегшало і зажевріла надія… Ні, не зажене, тому що жодна, навіть найвитонченіша уява не зможе вигадати того, що довелося побачити в тюрмі, у дитячій колонії і вже тут, у таборі… Бруд, кров, знущання, розпуста, жорстокість – усього Макар надивився і начувся вщерть.
Не встиг Джовба після роботи вмоститися на нарах, як у барак заявився Верблюд із друзяками. Вайлувато хитаючись, засунув руки в кишені й по-господарськи позазирав у «купе», а на зворотному шляху зупинився біля Сивого. Після амністії Профа й Маестро Верблюд намагався взяти владу у свої руки. Нормальні зеки, не сприймаючи коротуна всерйоз, підсміювалися над його клоунськими витівками.
– Ану, гусаче лапчатий, відступися. Що за домовина?
– Посилку отримав. – Сивий намагався видавити на обличчі посмішку.
– Ну і враженя… Тут таке горе, а ви, либонь, і раді, що вождь дуба врізав. Гигнув?! Ач послаблення. Посилки. Листи. Через рік, дивись, і зовсім не зона – курортна санаторія. Тільки запам’ятай, вража суко, якщо владі не до закону – ми наглядатимемо. Ми виконаємо заповіти Вождя. Бач: сальце, м’ясце, молочко…