Порох із драконових кісток

Тут завжди пахло чимось дивним. Хімікаліями, малиною, давніми книжками, вологим мохом, шоколадом, горілим пластиком, а от сьогодні, наприклад, свіжою кавою. Сама кімната була вузьким простором, що лишився після того, як сюди втиснули ліжко, стіл розміром зі шкільну дошку, а також височенну стінку, забиту зошитами, приладами, коробками, інструментами, порожніми й заповненими різним мотлохом банками… Обурливіше за все було те, що Стефан-Миколай абсолютно точно знав, де і що в нього лежить; це нагадувало випендрьож і фокусництво, й азартний Чепурун не втрачав надії колись зловити приятеля на неуважності — але поки лише зазнавав поразок.

На балконі ж Стефан-Миколай спорудив собі лабораторію — і це була всім лабораторіям лабораторія! Либонь, не кожний інститут таку має, про школи й говорити нічого.

Ніхто зі Штальбаумів не мав доступу до цієї святеє святих — за винятком дрібної, капосної, але абсолютно неповторної Уни. І діяти треба було швидко, поки вона не повернулася зі школи.

Звідкись із верхньої полиці Стефан-Миколай видобув ручний млинок, з-під ліжка витяг лускунчика. Вміст наплічника і сумок вивантажили на стіл, посортували. Дрібні зуби та фрагменти слід було сховати, найкрупніші — перемолоти і теж сховати.

Чепурун, побачивши млинок, лише зітхнув. Хоча офіційно використовувати драконові рештки було заборонено, їх, ясна річ, видобували й ними користувалися. В інтернеті було безліч порад, як знешкодити кістки, там можна було знайти схеми млинків і кісткошукачів, рецепти драков’янки, розповіді про вдалі спроби переплавити кістки у криваве золото і про те, як із них виточувати деталі до всяких хитромудрих механізмів, дуже корисних, просто незамінних у побуті. Кістковим порошком намагалися труїти щурів, попелиць і довгоносиків, його використовували при хіміотерапії; з кісток робили клавіші для особливо коштовних фортеп’яно із бездоганним, принадним звучанням, амулети від смутку та зневіри, «непереможні» шахи. І, звичайно ж, на ортинських базарчиках дечим приторговували — нишком, наче для абсолютно інших цілей. «Хочете оригінального лускунчика, еге ж, у вигляді генерала Нусскнакера, це і патріотично, і практично. У великій сім’ї, як то кажуть, дзьобами не клацають, ха-ха», — а потім це ж уже твоя, не продавця справа, що саме ти розколюєш сталевим генералом: горіхи чи кістки. Чи просто тримаєш як прикрасу на буфеті, а ви що подумали, пане перевіряючий єгерю?..