Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Зреформована «Нова книга», як спроба вирішити справу популярного бібліографічного видання, є трохи заважка через свої занадто сильно виявлені ухили в бік книгарсько-видавничої політики. Щоби стати журналом жвавим і справді цікавим масовому споживачеві, «Н. к.» треба: 1) поширити відділ статей, поруч з питаннями книжкового торгу та бібліотечним, відгукуючись широко й різноманітно на видатніші з’явища літературного порядку, 2) замість рецензій-анотацій знов повернутися до рецензій-обговорень, як до більш змістовних і повчаючих, і 3) погодити відділ хроніки з бібліографічним характером та неширокими рамками журналу…
І нарешті — уклінне прохання не так до редакції, як до видавництва: забезпечити акуратний, щомісячний вихід журналу і тим покласти початок умовам, в яких журнал зможе обрости сім’єю постійних і добре підготованих співробітників.
1925
[Лист до редакції газети «Більшовик»]{131}
Вельмишановний тов. редакторе!
В замітці т. А. Л-ого, уміщеній в ч. 61 Вашої газети і присвяченій літературній вечірці 15 березня ц. р., мені приписано речі, в котрих я цілком не повинен. Дозвольте сконстатувати: 1) що моя кінцева промова не була жодним відступом з позиції, чи то «зниженням тону»; що ні себе, ні своїх товаришів я ні в чому не «вигороджував»; і 2) що слів про чисту поезію й чисту науку в тому розумінні, як їх подає референт «Більшовика», я не говорив. Правда, я навів кілька давніх про ці речі думок Лаврова й Михайловського, щоб довести запізненість деяких зроблених поетам закидів, але, розуміється, від цього ще дуже далеко до характеристики моїх товаришів як діячів «чистої поезії». Т. А. Л-ий, очевидно, прийшов на вечірку з готовою думкою і через те не спромігся ні належним способом вслухатись в зачитаний матеріал, ні схопити основну нитку дискусії.
З пошаною
Мик. Зеров.
1925
Нові твори М. Черемшини{132}
Допіру випущена «Книгоспілкою» книжка оповідань Марка Черемшини[97] є перша спроба познайомити широкого читача на Україні «наддніпрянській» з творчістю цього талановитого, хоч зовсім не знаного у нас письменника. Не треба, здається, говорити, оскільки ця книжка на часі. Скажемо, що в українській літературі мало авторів, літературна доля яких випала б так несприятливо, як доля цього талановитого представника галицької імпресіоністичної прози.
Марко Черемшина має нині 50 років — народився 13 липня 1874 р.; перші його оповідання стали з’являтися ще в другій половині 90-х рр.; р. 1901 вийшла книжка його оповідань під заголовком: «Карби». А проте — видана в Чернівцях, на Буковині, ця невелика книжка на Україну в свій час не попала; перевидати її тут не перевидали (не мали змоги чи просто не прийшла черга); і от, хоча 1902 р. «Карби» знайшли прихильну оцінку в статті проф. М. С. Грушевського на сторінках ЛНВ, р. 1909 в «Українській хаті» Гнат Хоткевич писав про їх автора, як про «камень отметаємий», як про письменника затертого й несправедливо забутого, ставлячи його поруч Мик. Філянського та Артема Хомика. До книгоспілчанського видання читач, що не має спеціальної охоти копатися в старих часописах, міг дізнатися про Черемшину тільки з хрестоматії «Вік», де видрукувано двоє його оповідань, та ще з коротеньких заміток про нього в «Історії українського письменства» С. О. Єфремова (вид. 3, стор. 418) та «Підручнику» О. К. Дорошкевича (стор. 214—215).
Випущена книжка представляє нам творчість Черемшини далеко повніше: до уваги читача в ній подано 16 оповідань, із них чотири — ранні, із збірника «Карби», дев’ять — із продукції останніх літ і, нарешті, три — перекладені (дуже тонко й художньо) з мадярського автора Коломана Міксата. Але, розуміється, і збірник «Село вигибає» всієї творчості Черемшини не репрезентує: на думку видавництва, це мав бути скоріше «вибір творів», аніж повний їх збірник. І навіть творчі здобутки останніх років, хоч на них звернено найбільшу увагу, не представлені в ньому цілком. Причини цього явища лежать в нашій теперішній одірваності від Галичини, що не дає змоги одержувати і в свій час принотовувати всі літературні новини закордонного життя українського. До цього ще треба додати, що Черемшина має звичай друкуватися не так по великих журналах, як по провінціальних альманахах та призначених для селянства календарях, тобто по виданнях, що в першу чергу ризикують лишитися не присланими або не поміченими.
97
Черемшина М. Село вигибає. Новели з гуцульського життя. — Вид. Книгоспілка. — Київ. — С. 206.