Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Добір статей (так само як і форма) розриває з дотеперішньою бібліографічно-журнальною традицією, — і розриває, мені здається, не на користь журналові. Гадаю, що й тут попередній досвід періодичної бібліографії української не годилося б так зневажати.
Я, розуміється, зовсім не хочу цим сказати, що статті про книгарство, видавництво, книжкове поширення та бібліотечне користання книжкою — непотрібні. Мені видається тільки, що ними самими не можна обмежуватися… Мені здається, що годкевичівське означення зреформованої «Нової книги», як «масового журналу видавничої політики та книгарської справи», містить в собі внутрішнє протиріччя. Журнал книгарський, журнал видавничої політики не може бути виданням масовим, широкого споживання; це є вузькоспеціальний, книгарський журнал. Коли «Нова книга» хоче знайти стежку до читача масового, то їй не слід цуратися статей на літературні, теоретично-літературні і інші «неправовірні» чи «не зовсім правовірні» з погляду ригористів бібліографії теми.
Так стояла справа в «Книгарі», так мала очевидячки стати вона і в «Книзі» до її зреформування.
Висуваючи приклад «Книгаря», я не хочу цьому прикладові давати нормативне значення. Мені прекрасно відомо, що «Книгар» протягом двох з половиною років видання змінявся, формувався і остаточно ще не усталився. Але разом з тим я не заперечував би того, що він краще відповідав потребам українського читача, ліпше їх угадував, аніж це робить «Нова книга».
Розпочатий як бібліографічний листок-реклама, як інформативне видання т-ва «Час» про себе, щось на зразок «Известий книжного магазина М. О. Вольфа», він уже протягом першого року свого існування виріс із цих рамок. Коли ж наприкінці 1918 р. організатор журналу В. Старий виїздив за кордон, щоб налагодити друк української книжки в Чехії, — то разом з завідуванням редакцією він передав мені і цю свою тенденцію збільшувати в журналі елемент критично-бібліографічний. Це спадалося з поглядом нової редакції, і протягом 1919 року перший статейний відділ «Книгаря» визначив я так:
a) Статті з приводу тих чи інших літературних ювілеїв (передова — з приводу 25-ліття літературної діяльності С. О. Єфремова в ч. 29—31; статті-студії (з приводу столітнього ювілею кулішівського — ч. 23—24); статті-вступи до вивчення тої чи іншої справи, як стаття В. Петрова про Сковороду з характеристикою всієї літератури про філософа в ч. 29—31).
b) Статті з приводу значних появ літературних — там, де редакція не вважала за можливе обмежитися рецензією. Так оцінені були в журналі «Сонячні кларнети» Тичини, заходи Загула — Кобилянського коло перекладу цілого Гайне, спроби повних видань Л. Українки, Коцюбинського і інш.
c) Статті, присвячені теоретичним питанням бібліографії: прекрасні популярні замітки А. Л. Бема. Гадаю, що такі статті можливі і в «Новій книзі», без небезпеки порушити компетенцію «Бібліологічних вістей».
d) Статті з історії української книжки (начерки В. В. Міяківського).
e) Літературно-видавничі проекти (стаття П. І. Зайцева з планом «Збірника творів» Куліша).
f) Статті про зовнішність укр. книжки і навіть про її внутрішню впорядкованість та охайність. З мого погляду, навіть питання про книжну мову може набрати такої актуальності, що і критико-бібліографічний журнал мусить його торкнутися.
Далі за відділом статейним у «Книгарі» йшов відділ рецензій (огляди преси містилися на чолі відділу, як і в «Новій книзі»), а далі мав бути (розвернутися повніше він так і не встиг) другий відділ статей — «поличка книгаря й бібліотекаря», куди й повинні були увійти статті й замітки на теми, яких «Нова книга» торкається в своїх основних статтях.