Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
От образ, в якому мені мисляться відносини межи поезією Лесі Українки і українським читачем.
1924
Нова збірка Тичини{129}
Третя книга поезій Тичини має значення нового й характерного етапу в його поетичній творчості, — так її і прийнято уже на сторінках преси (стаття А. Лейтеса в № 46 «ЛНМ»). Коли «Сонячні кларнети» наполовину присвячені національному відродженню 1917 р., а для соціальної революції мають лише образи «Скорбної Матері», що проходить по засіяному могилами полю смерті, та темної ночі, сповненої дощового плачу —
коли «Плуг» являє собою упокорення перед стихійно-необорною міццю революції, перед її грізною силою, що скрізь («чи то місто, дорога, чи луг») глибоко веде свою борозну і скибами відвалює землю, що має прийняти новий засів, — то допіру випущена книжка становить не тільки «прийняття», але й радісний гімн нашій добі, — соціальній революції. Титульний вірш книжки, присвячений Хвильовому, захопленому поетові найдальших перспектив революції, різко розриває з споглядальністю «Плуга».
Перед нами експансія, наступова енергія революції. Вітер з України віє на Схід і Захід, він регочеться у відповідь і спокійно-мудрому Рабіндранатові, і строго-діловому Заходу, що підозріло глядить крізь шкельця.
Так уявляється ідеологічне обличчя нової книжки. Але, крім ідеологічного, у неї є своє власне обличчя стилістичне.
Поетика «Сонячних кларнетів», першої книги Тичини, — чисто символічна. В основі її славетна теорія відповідностей, що дозволяє одні відчуття перекладати на мову других. Крім того, вона вся орієнтована на звук. Всі слова зважені й використані як звукові сполучення, ритми вишукані і розраховані так, щоб справити враження тонкими музичними ефектами. Тичина хоче впливати не так значністю вкладеного в вірш змісту, як сугестивною силою своїх звуків. А мова його хоче стати тим «крилатим серця звуком», що
Враження свіжого ясного ранку, передане образом зайчика, що «ромашкам очі розтулює» на тлі пахучого сходового неба; ніч в образі старої баби з духом сухих васильків і м’яти — от вершини раннього імпресіоністичного письма Тичини, що на нього звернули увагу Ніковський в «Vita nova», Меженко — в «Музаґеті», а І. Еренбурґ — в легкому і зарозумілому фейлетоні «Киевской жизни» (1919, ч. 54). Тільки й різниці, що там, де перший зазначав «сміливість надзвичайну», третій (Еренбурґ) бачив лиш «умеренные отступления импрессиониста». Тоді ж, з виходом «Сонячних кларнетів», відзначено було велике уміння Тичини побудувати цей свій стиль на даних народно-поетичної традиції. «Земляной дух» — як сформулював Еренбурґ, «вільні речитативи думи», химерна ритміка народної поезії, образи, що стають немов продовженням народної образотворчості — як деталізували інші рецензенти. «Плуг» в стилістичному відношенні був дещо блідіший. Інвективи, як «Плюсклим пророкам» і ін., спроби ронделів та сонета «на громадські теми» Тичині рішучо не вдалися. Та і взагалі «Плуг» показався книжкою одноманітною й нерівною; йому бракувало одстояності «Сонячних кларнетів». Третя допіру випущена книжка Тичини знов відзначається багатством і многогранністю поетичного стилю.
І знову найсильніший Тичина там, де залишається на ґрунті традиційних образів. Одна з найблискучіших п’єс у збірнику, безперечно, є «Плач Ярославни». Для «Вітру з України» це така ж центральна річ, як «Скорбна Мати» для «Сонячних кларнетів», як «Мадонно моя…» — для «Плуга». Можна дивуватись тільки, як зумів поет відсвіжити цей стільки раз тлумачений образ княгині Ярославни — «с зарею плачущей на городской стене»; який новий і багатий зміст спромігся в нього покласти. Широта символічного обхвату — вражаюча. Чого, чого, яких дум і аналогій не будить це протиставлення старої соціальної гармонії, до якої тяжить Ярославна, —