ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

Генерал Джеффрі Міллер, нещодавно призначений командувачем в’язницею Ґітмо, очолював групу фахівців, які відвідали Ірак у серпні-вересні 2003 року. Завданням поїздки було введення нових жорстких методів допитів та інформування про них генералів Санчеса, Карпінскі та інших офіцерів. «Генерал Міллер поклав палець на груди Санчеса і сказав, що йому потрібна інформація», — згадує Карпінскі[456]. Міллер міг керувати офіцерами лише за очевидної підтримки Рамсфелда й інших високопоставлених генералів, що пояснювалося його так званими успіхами в Ґітмо.

Санчес виклав нові правила допитів в офіційному меморандумі від 14 вересня 2003 року. Згідно з цим документом, методи допитів ставали жорсткішими за ті, що раніше застосовували військові поліцейські і працівники військової розвідки[457]. У документі були викладені деякі цілі нової програми тортур, наприклад «налякати, дезорієнтувати затриманих і викликати у них шок під час захоплення». Серед нових методів, схвалених Рамсфелдом і викладених Міллером, були такі:

Присутність військових службових собак: використовувати страх арабів перед собаками, в той же час підтримувати безпеку під час допитів. Собаки повинні бути в намордниках і на повідках... кінолог не повинен допускати прямого контакту собаки з затриманим.

Керування сном: затриманий повинен мати можливість спати як мінімум 4 години протягом 24 годин.

Крики, гучна музика й управління освітленням: використовуються для того, щоб викликати страх, дезорієнтувати затриманого і подовжити шок, отриманий при захопленні. У той же час необхідно уникати травм і тілесних ушкоджень.

Стресові позиції: використання фізичних позицій (сидіння, стояння, стояння на колінах, похиле положення тощо) впродовж не більше однієї години. Тривалість застосування цього методу (методів) не повинна перевищувати чотирьох годин, і утриманому має бути надано відповідний відпочинок між кожною з поз.

Фальшивий прапор: переконання затриманого, що його допитують військові не Сполучених Штатів, а інших країн. У звіті Шлезінґера зазначено, що приблизно дванадцять методів Санчеса застосовувалися поза межами, припустимими відповідно до Військового статуту Збройних сил, і їх застосування було ще екстремальнішим порівняно з тим, яке було схвалено для Ґуантанамо. Меморандум Санчеса було оприлюднено у березні 2005 року. Це сталося через рік після того, як генерал Санчес (у травні 2004 року) збрехав Конгресу під присягою, ніби ніколи не впроваджував і не схвалював методів, пов’язаних з використанням собак, позбавленням сну, управлінням шумом і залякуванням утриманих іншими методами. З усіх цих причин він повинен постати перед судом.

Одне свідчення того, що військове командування безпосередньо заохочувало зловживання проти затриманих, належить Джо Дарбі, нашому герою-викривачу: «Ніхто з командирів не знав про зловживання, тому що ніхто з них не хотів про них знати. Справа саме в цьому. Буквально все командування нічого не бажало знати, вони жили у власному маленькому світі. Так що це була не змова — це була просто-напросто недбалість. Вони були абсолютно безпорадні»[458]. Через свою причетність до скандалу в Абу-Ґрейб генерал Санчес на вимогу вищого військового керівництва 1 листопада 2006 року був змушений достроково піти у відставку. Він визнав: «Це основна причина, єдина причина того, що я був змушений піти у відставку» (Guardian Unlimited, 2 листопада 2006 року, U. S. General Says Abu Ghraib Forced Him Out).