Чому Захід панує - натепер

Натомість він почав війну в Третьому світі, на руїнах західноєвропейської та японської імперій. Вели її здебільшого заступники (зазвичай сільські революціонери для Совєтів та диктатори-головорізи для американців). За таких обставин для Сполучених Штатів було легкою прогулянкою опанувати земну кулю ще повніше, ніж Британія за сторіччя до того. Зокрема, на Сході Вашингтон мав на руках усі карти. Запомпувавши півмільярда доларів у Японію, вони дістали лояльного заможного союзника, а підтримувана щедрою американською допомогою Націоналістична армія видавалася налаштованою завдати поразки комуністам Мао Цзедуна й остаточно покласти край громадянській війні в Китаї.

Раптовий колапс націоналістів 1949 року змінив усе, й Схід перетворився на найгарячішу точку нової війни Заходу, тепер холодної. Сталін заохотив Північну Корею вдертися до Південної Кореї, держави-клієнта Америки, а коли справи пішли погано, долучився ще й Мао. До 1953 року, коли боротьба припинилася, загинули 4 мільйони людей (включно з одним з синів Мао) і почалися партизанські війни на Філіппінах, Малаї та в Індокитаї. Американські заступники виграли перші дві війни, а також боротьбу в Індонезії, але 1968 року півмільйона американців опинилися на землі В'єтнаму й почали програвати.

Ці війни були водночас фронтами в радянсько-американській війні Заходу та війнами за національне визволення, але в жодному разі не відновленою війною Сходу. Китай та Японія, найсильніші держави Сходу, після 1945 року мало що могли здобути від дальшої експансії. Китай мав досить клопоту вдома, а Японія — за іронією, майже так само, як Західна Німеччина в Європі, — мирним шляхом досягала багатьох цілей, що їх войовничо прагнула 1941 року. Японія блискуче скористалася американською підтримкою та нагодою позбутися зруйнованої старої промисловости, провела реорганізацію, механізацію та знайшла прибуткові ніші. На 1969 рік японська економіка випередила західнонімецьку, а протягом 1970-х років стабільно наздоганяла Сполучені Штати.