Чому Захід панує - натепер
- Автор: Моррис Иэн Мэттью
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: КЛІО
- ISBN: 978-617-7023-09-7
- Переводчик: Ольга Кочерга
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:
Аби заплатити борги, Британія пустила кров капіталові й більшість його пішла через Атлантику. Війна була пеклом, але Сполучені Штати на ній дуже багато заробили, до того ж постали як світова майстерня й водночас світовий банкір. У п'ятнадцятому сторіччі західний осередок зсунувся від Середземномор'я до західної Європи, а у сімнадцятому пересунувся до океанічних імперій північного заходу. Тепер, у двадцятому сторіччі, він зсунувся ще раз, коли збанкрутілі океанічні імперії Європи програли імперії північноамериканській.
Сполучені Штати перетворилися на організаційну структуру нового типу, що її можна було б назвати субконтинентальною імперією. На відміну від традиційних династійних імперій, вона не мала давньої аристократії, що владарювала б над пригніченими селянами; на відміну від європейських океанічних імперій, вона не мала маленької ліберальної індустріялізованої батьківщини, що тримала б під своєю владою все під пальмами та соснами. Натомість євроамериканці майже винищили корінне населення, провели жорстоку громадянську війну, повернули мільйони колишніх рабів фактично до кріпацтва, а тоді почали поширювати демократичне суспільство від моря до осяйного моря, де заможні фермери годували великі промислові регіони на північному сході та верхньо-середньому заході та купували їхні вироби. На початок 1914 року ця субконтинентальна американська імперія вже конкурувала з європейськими океанічними імперіями, а після 1918 року її бізнес набув глобального масштабу.
Гучний звук відсмоктування європейського багатства до Сполучених Штатів здивував сучасників. Американський державний секретар завважив: "Здається, фінансовий центр світу що потребував тисяч років, аби від берегів Євфрату пересунутися до Темзи та Сени, переходить до Гудзону між світанком та заходом сонця". На 1929 рік американці тримали в закордонних інвестиціях понад 15 мільярдів доларів, майже стільки ж, скільки британці мали 1913 року, а їхня глобальна торгівля коштувала ще майже на 50 відсотків більше.
Видавалося, що золотий вік глобального капіталізму відродився під американським керівництвом[422], проте була одна ключова відмінність. Як писав Кейнс, "до 1914 року вплив Лондона на умови кредитів в усьому світі домінував такою мірою, що Англійський Банк майже міг претендувати на роль диригента міжнародного оркестру"[423], але після 1918 року Сполучені Штати вже не хотіли перейняти цю посаду. Уникнувши заразливих європейських суперництв та війн, американські політики залишили диригентський подіум порожнім і віддалилися в політичну ізоляцію, варту Китаю чи Японії вісімнадцятого сторіччя. Поки часи були сприятливі, оркестр імпровізував та якось існував, але з настанням поганих часів його музика перетворилася на какофонію.
У жовтні 1929 року трохи недолугости, багато неталану та брак диригента призвели до того, що бульбашка американської фондової біржі луснула й спричинила міжнародну фінансову катастрофу. Інфекція поширювалася капіталістичним світом: банки згорталися, кредити випаровувалися, валюти падали. Голодували лише небагато людей, але на Різдво 1932 року кожен четвертий американський робітник не мав роботи. В Німеччині це був майже кожен другий. Вилаштовувалися черги сіролицих безробітних, що "дивилися на свою долю з таким самим тупим подивом, як тварини в пастці, — писав англійський журналіст Джордж Орвел. — Вони просто не могли зрозуміти, що з ними сталося"[424].
Щонайменше до середини 1930-х років усе, що робили ліберальні демократії, лише погіршувало ситуацію. Видавалося, що не лише парадокс розвитку різко знизив рівень західного осередку; схоже було на те, що в іншому місці почали грати свою роль переваги відсталости. Росія, що віками була доволі відсталою периферією, переструктурувалася вже як Союз Радянських Соціялістичних республік. Подібно до Сполучених Штатів, вона об'єднала буржуазний промисловий осередок та неосяжні землеробські землі, але, на відміну від Сполучених Штатів, запровадила державну власність, колективне сільське господарство та центральне планування. Радянський Союз змобілізував людей не як стара династійна імперія, а як сучасна західна держава, але його автократи Ленін та Сталін владарювали не як демократичні президенти, а радше як царі.
422
"Видається, що...": Secretary of State John Hay, зацитовано за Frieden 2006, p. 141.
423
"впливЛондона...": Keynes 1930, vol. 2, pp. 306-307.
424
"дивилися на свою долю...": George Orwell, The Road to Wigan Pier (1937), pp. 85-86.