Чому Захід панує - натепер
- Автор: Моррис Иэн Мэттью
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: КЛІО
- ISBN: 978-617-7023-09-7
- Переводчик: Ольга Кочерга
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:
Радянський Союз був чимось на кшталт антиамерики — субконтинентальна імперія, однак, безперечно, неліберальна. Сталін проповідував рівність, але будував централізовану економіку й примусово перевозив мільйони співвітчизників по країні, а ще мільйони замкнув у гулагах. Ідеологічно підозрілі етнічні групи та класові вороги (часто це було те саме) підлягали чистці. І, на відміну під занепадних капіталістичних економік, успішний Радянський Союз прирік 10 мільйонів своїх громадян на голод. Але Сталін напевне щось робив правильно, бо, коли капіталістична промисловість між 1928 та 1937 роками занепадала, радянський валовий продукт побільшав у чотири рази. Відомий відгук американського журналіста Лінколна Стефенса після відвідин Радянського Союзу: "Я бачив майбутнє, й воно функціює"[425].
На початок 1930 року багато кому видавалося, що справжнім уроком Першої світової війни було не те, що ліберальна демократія формуватиме майбутнє: англо-франко-американський союз переміг попри лібералізм, а не завдяки йому. Реальною відповіддю була субконтинентальна імперія, і що менш ліберальна, то краще. Японія, що так багато здобула завдяки дотримуванню ліберальних моделей, відмовилася від них, коли глобальні ринки та зорієнтована на торгівлю економіка ввійшли у некерований штопор. За умов стрімкого злету безробіття, скрутного становища демократії та зростання комуністичної агітації на сцену вийшли мілітаристи із захистом імперії, що могла прогодувати Японію. В армії, особливо серед радикальних молодших офіцерів, все почало розвалюватися. Вони пропонували скористатися безладдям західних демократій та громадянськими війнами в Китаї, аби анексувати Маньчжурію та посунути на Пекін. "Лише втіливши в життя японсько-маньчжурську співпрацю та японсько-китайську дружбу, — пояснював підполковник, — японський народ може стати володарем Азії й бути готовим вести останню та визначальну війну проти різноманітних білих рас"[426].
До певної міри мілітаризм спрацьовував. У 1930-і роки японська економіка зросла на 72 відсотки; виробництво сталі побільшало у вісім разів. Але плата за це знов була високою. "Співпраця" та "дружба" часто означали поневолення та масові вбивства, і японська жорстокість шокувала навіть за низькими нечесними стандартами тридцятих років. На початок сорокових років стало очевидно, що завоювання не розв'язало проблем Японії, позаяк війна споживала ресурси навіть швидше, ніж захоплювала. З кожних п'яти галонів нафти, що спалювали бойові кораблі та бомбувальники, чотири доводилося купувати в західняків. План армії — завойовувати далі — не приніс полегшення, й що далі Китай ставав болотом, то більше набував привабливости ще тривожніший військово-морський план: вдарити по південно-східній Азії та звільнити її нафту та каучук від західних імперіялістів, навіть якщо це означало війну з Америкою.
Найтривожніший план походив з Німеччини. Поразка, безробіття та фінансовий занепад так сильно налякали нащадків Ґете та Канта, що вони були готові дослухатися навіть до божевільного, що таврував євреїв та гендлював панацеєю завойовування. "Головною запорукою стабільности нашої валюти є концентраційний табір"[427] — запевняв Адольф Гітлер свого міністра фінансів, коли затероризував та вигнав з країни єврейський бізнесовий клас та кинув до в'язниць профспілкових діячів. Але Гітлерове божевілля було методичним: протягом тридцятих років скорочення витрат, державна власність та переозброєння усунули безробіття та подвоїли промислове виробництво.
Гітлер відкрито сурмив про план убезпечити західний фланг Німеччини перемогою над океанічними імперіями, а потім замінити східноєвропейських слов'ян та євреїв стійкими арійськими фермерами. Його бачення субконтинентальної імперії з центром в Німеччині від неліберального дійшло до відверто геноцидного, й лише небагато західняків могли повірити, що він справді мав такі наміри. Їхня самоомана спричинила саме те, чого вони найбільше хотіли уникнути — ще одну всеохопну війну. Протягом кількох чорних місяців видавалося, вперше від 1812 року, що зрештою суходільна імперія зможе об'єднати Європу. Проте, як моторошне відлуння Наполеона, Гітлера завернули назад на Ла-Манші, в московських снігах та в єгипетській пустелі. З останніх сил він спробував перетворити японську війну Сходу на власну війну Заходу, але, замість вивести з війни Британію, це лише залучило Сполучені Штати. Війна зробила товаришами ліберальну американську та неліберальну радянську імперії, і попри грабунок мінералів та праці з Європи та Сходу Німеччина та Японія не могли опиратися об'єднаним грошам, людській силі та промисловості цих імперій.
425
"Я бачив...": Lincoln Steffens (1919), зацитовано за Steffens 1938, p. 463.
Стефенс відвідав Радянський Союз 1919 року, але явно склав свого схвального відгука перед подорожжю. Ігноруючи такі дрібниці, комуністи Європи та Америки 1930-х років зробили його відгук своєю мантрою.
426
"Лише втіливши...": Lieutenant-Colonel Ishiwara Kanji (1932), зацитовано за Totman 2000, p. 424.
427
"Головною запорукою...": Adolf Hitler to Hjalmar Schacht (1936), зацитовано за Frieden 2006, p. 204.