Чому Захід панує - натепер
- Автор: Моррис Иэн Мэттью
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: КЛІО
- ISBN: 978-617-7023-09-7
- Переводчик: Ольга Кочерга
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:
Війни світу
іж 1914 та 1991 роками в західному осередку відбулися найбільші війни за всю історію: Перша світова війна, від 1914 до 1918, мала визначити, чи створить Німеччина європейську суходільну імперію; Друга, від 1939 до 1945, з тим самим питанням; Холодна війна, від 1947 до 1991, мала визначити, яким чином Сполучені Штати та Радянський Союз поділять трофеї (рис. 10.6). Разом вони склали нову війну Заходу, порівняно з якою війна вісімнадцятого сторіччя видається карликовою. Вона знівелювала війну Сходу, забрала сто мільйонів життів та поставила під загрозу саме існування людства. 1991 року Захід все ще панував, але багато кому видавалося, що побоювання Куропаткіна нарешті збувалися: Схід був готовий взяти гору.
Про те, як почалася війна Заходу, розповідають часто — як тривалий занепад Османської імперії заповнив Балкани терористами/борцями за свободу; як незграбність та брак талану призвели до того, що банда під назвою Чорна рука в липні 1914 року вбила спадкоємця австрійського трону Габсбургів (бомба нездалого вбивці відскочила від машини ерцгерцога лише на те, аби водій неправильно повернув машину, посунув назад і зупинився прямісінько перед другим вбивцею, що вже не помилився); і як тенета угод, укладених заради збереження європейського миру, потягли всіх разом через прірву.
Що було потім, так само відомо. Змодернізовані держави Європи залучали безпрецедентну кількість молодих чоловіків, озброювали їх безпрецедентною зброєю й спрямовували їхню енергію на безпрецедентні масові вбивства. Перед 1914 роком деякі інтелектуали доводили, що взаємопов'язаність світових економік унеможливила війну між великими державами, бо щойно почнеться війна, всі вони сколапсують і це покладе кінець конфліктові. Однак до початку 1918 року всі, здається, пересвідчилися, що напруги тотальної війни двадцятого сторіччя могли пережити лише держави, здатні ефективно керувати своїми величезними складними економіками.
Війна начебто показала, що перевагу мали ліберальні демократичні держави, що найповніше залучали до боротьби своїх громадян. У давнину, в першому тисячолітті до нової ери, мешканці і Сходу, і Заходу усвідомили, що найефективнішими організаціями, з погляду ведення війни, були династійні імперії. Тепер протягом одного десятиріччя вони пересвідчилися, що династійні імперії — найтриваліша форма врядування в історії з тяглою спадкоємністю від Асирії, Персії та Цинь — вже не були здатні вести війну.
Першою відійшла китайська династія Цинь. Загрузлі в боргах, поразках та безладі, міністри хлопчика-імператора Пуї вже 1911 року втратили контроль над армією, а коли 1916 року на імператора висунув себе генерал-заколотник Юань Шикай, як робили генерали-заколотники протягом двох тисяч років, раптом виявилося, що він також не міг втримати цілість країни. 1917 року інша військова кліка відновила Пуї; результат був анітрохи не кращий. Імперська історія Китаю завершилася через кілька днів, якщо не зі скімленням, то принаймні з дуже негучним грюком: єдиний літак скинув бомбу на Заборонене місто в Пекіні, Пуї знову позбавили влади, й країна занурилася в анархію.
Наступною була династія Романових в Росії. Поразка від Японії 1905 року майже звалила царя Ніколая II, а Перша світова війна завершила справу. 1917 року ліберали усунули його родину від влади, а 1918 року більшовики її розстріляли. Гогенцолерни в Німеччині та Габсбурги в Австрії також швидко пішли, уникнувши долі Романових лише тому, що втекли зі своїх країн. Османи в Туреччині ще трималися, але лише до 1922 року.
Попри руйнацію, Перша світова війна зміцнила панування Заходу, бо змела архаїчні династійні імперії й залишила Китай слабшим, ніж будь-коли. Великими переможцями видавалися Франція і, найбільше, Британія, що не лише захопили німецькі колонії та поширили свої океанічні імперії далі в Африку, Тихий океан та на нафтові родовища старої Османської імперії, а ще й змусили свого східного союзника Японію передати їм більшість тих німецьких колоній, що захопила вона. На 1919 рік понад третиною світового суходолу та майже третиною населення світу керували з Лондона чи Парижа.
Проте великі кольорові плями, що позначали ці імперії в старих атласах, вводили в оману. Зміцнивши західну владу, війна водночас її перерозподілила. Європа воювала понад свої кошти, рахунки перевищували кредит навіть у Британії. Інфляція 1920 року досягла 22 відсотків, наступного року безробіття перевищило 11 відсотків. Вісімдесят шість мільйонів людино-днів змарновано на страйки. Над Британською імперією й далі ніколи не заходило сонце, але вона боролася за те, аби лишитися відкритою для бізнесу.