Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття
- Автор: Андрейчик Марко
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: ЛА Піраміда
- ISBN: 978-966-441-465-4
- Переводчик: Ігор Андрущенко
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття». Краткое содержание книги:
У книжці «Інтелектуал як герой в українській прозі 90-х років XX ст.» розглянуто прозу провідних авторів того часу як захопливий наратив, наповнений колоритними персонажами. Д-р Марко Андрейчик зосереджується на ролі інтелектуала у створенні пострадянської української ідентичності, відстежує злети й падіння цих героїв у процесі їх намагання переінакшити творчу сферу.
Деконструкція міфів та історії часто сусідить з перебільшенням і ґротеском. По суті, Володимир Діброва не так розбирає ідею істини, як висміює джерело «істини» і те, як цю «істину» схвалювала більшість громадян радянського світу. Охоплюючи час приблизно з 50-х до кінця 80-х, «Бурдик» Діброви накидається з дотепною критикою на останні сорок з гаком років існування радянського світу. На різних етапах свого життя Бурдик натрапляє на амбітних ентузіастів комсомольців, жвавих прототипів совка й укорінених зомбі-бюрократів; Діброва показує, як ці люди живуть у системі, яка є якимось безглуздим і духовно глухим кутом. До теми радянського світу Діброва не раз звертався у своїй попередній прозі («Пельце», «Пантамерон») і драми («Двадцять такий-то з’їзд нашої партії»); його абсурдистський гумор надто надається до коментування життя в цьому світі. Діброва виводить персонажів Зарембу, Гурського і Боровудіанку як опортуністів, які легко відмовляються і міняють свої принципи, щоб іти нога в ногу зі зміною панівних ідеологій. Ідеаліст Бурдик — це виняток у суспільстві, в якому очевидна суперечність, здається, нікого не обходить.
У «Бурдику» подано фраґменти Бурдикового незакінченого роману «Опудало», який мав би бути епопеєю, присвяченою життю і творчості В. І. Леніна. Ленін грає важливу роль у розвитку Бур-дика; життя його, юнака, який вірив у радянську ідеологію, назавжди змінилося, коли уві сні він бачить, як Ленін випорожняється в лісі, а тоді знайомить Бурдика з радощами сексу. Бурдикові історії про Леніна у фраґментах «Опудала» — це абсурдні, нищівні напади на радянського напівбога. Той факт, що «Опудало» містить розділи з назвами на кшталт «Чому Ленін не дожене черепаху», показові у плані використання Дібровою фарсу з метою підірвати авторитет осердя Радянського Союзу.
Український національний міф теж висміяно у «Бурдику». І Бурдик, і наратор тікають у село в пошуках прозріння. Ці соціальні марґінали — українські міські інтелектуали — проте, з’являються у селі в часи відчаю. Ідея українського села як «істинної України», де попри роки репресій і спроби ліквідації збереглася «справжня українська ідентичність» — наріжний камінь українського національного міфу. Коли Бурдик і наратор їдуть на село, щоб дослідити голодомор 1932—1933 років, вони приголомшені українськими назвами сіл, у які вони заїздять («Тут кожна назва — поезія!»). Коли після смерті Бурдика наратор повертається в село, щоб працювати над своєю книгою про Бурдика, він знаходить родину селян, члени якої є пародією на тих, що їх зобразив Іван Нечуй-Левицький у «Кайдашевій сім’ї». Класика української народницької літератури, повість Нечуя-Левицького змальовує суперечності в родині українських селян. Наратор, здавалося б, вертається на сто років назад в часі — українське село згідно з міфом вперто відмовляється змінюватися. Але, врешті-решт, сільську Україну не вдається врятувати і піднести дух наратора; він випадково надибує групу злочинців, які втекли із в’язниці, і звіюється, переляканий, покинувши весь свій матеріал про Бурдика.
Нарешті, у «Бурдику» — романі про життя одного покоління, тонко замаскованому під твір, присвяченому одній людині, — Діброва показує нам, як змінилося радянське суспільство, коли гласність розчинила двері на Захід. Раптом, у добу постмодерну, всі байдужіють до історії людини або цілого покоління. Підтримувати ідеали у ці нові часи немодно — нікому не цікаво розгадувати «таємницю буття», до чого Бурдик прагнув ціле своє життя. Абсолютистські радянські ідеології, антирадянські ідеології і український національний міф втратили свою владу у байдужу добу постмодерну.
На відміну від тонких нападів Діброви на виразну функцію села в українському національному міфі у «Бурдику», Юрій Ґудзь загалом поширює цей міф у «He-Ми». Він, однак, заперечує цей міф іншими аспектами роману. В одній зі сцен наратор бачить навіч дивний і жахливий ритуал ексґумації тіла, що нагадує частину якогось культу. Промова, що її виголошує ватажок групи на початку ритуалу, звучить в унісон з кліше крайнього українського націоналізму.