Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття

Той факт, що покладена у такий спосіб відповідальність неабияк важить для Андруховича, можна виснувати з неявної присутності цієї проблеми в його прозі. У всіх трьох романах Андрухович робить головними героями письменників, і через них усіх, від чотирьох поетів «Рекреації» до Отто фон Ф. у «Московіаді» і Станіслава Перфецького; він розглядає обов’язок українського письменника бути «голосом народу». Штундера, Хомський, Немирич, а надто Мартофляк лишають незатерте враження як надії на майбутнє української літератури. Андрухович змальовує їх як самозакоханих рок-зірок, яких переслідують ласі до автографів українські дівчата. Вони ухиляються від виправдання таких героїчних сподівань, адже їх банально тягне на секс і спиртне. Не те щоб вони були настроєні непатріотично, та все ж мають свої хиби, які Андрухович і вважає за свій обов’язок показати.

Отто фон Ф. з «Московіади» виголошує пристрасні промови про свій народ і мріє написати щось, що прислужиться його культурі. Він, однак, також відволікається на алкоголь і всілякі любощі й не приходить на заплановану зустріч, щоб обговорити заснування українського літературного журналу, який би допоміг українській літературі стати твердою ногою у столиці Радянського Союзу.

Нарешті, Перфецький, який використовує свою лекцію на венеційському семінарі, щоб викласти історію свого народу і привернути увагу до його присутності у світі. Але він закінчує промову, вказуючи на те, що історії та леґенди, на які він посилається у своєму виступі, він сам і вигадав, і що тільки він виявляє єдину версію істини. І тому, коли Андрухович розмиває вказівку на присутність автора в цьому романі і підкреслює необхідність перетворювати в дійсність суб’єктивність письменницької розповіді, то йдеться про спробу спекатися величезних обов’язків, покладених на нього як українського письменника.