Дух животворить… Читаємо Сковороду
- Автор: Барабаш Юрій
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-189-2
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Дух животворить… Читаємо Сковороду». Краткое содержание книги:
Така була та стихія давнини, античності, що в неї Сковорода з головою пірнув з перших своїх студентських кроків і якій залишився вірний до кінця днів. У цій книжній стихії, в цьому потужному потоці античних ремінісценцій Сковорода почуває себе як риба у воді. Він відчуває правдиву насолоду від звучання латинської і грецької мови, й од вишуканості, глибини античної мислі, й — даруймо йому цю безневинну примху — від усвідомлення своєї вченості, відчуття тієї легкості й свободи, з якими він володіє всією цією велемудрістю. Чуже, книжне органічно й природно входить у його філософський і художній світ як невід’ємна компонента цього світу й у стопі зі своїм, неповторно індивідуальним дає нову якість. У момент натхнення, творчого екстазу «цитати» з давніх авторів, і то не лише окремі слова, звороти, образи, але й цілі фрази, строфи вільно вплітаються в його розмисли, в тканину творів, і тут маємо не запозичення, не звичайне цитування, ці-бо елементи постають у цілком нових структурно-семантичних зв’язках і значеннєвих функціях, перетворюються на питому частку властиво сковородинівської естетики, поетики, етики.
Можна сказати, що античність, зокрема латина, з юних років і на все життя стала для Сковороди складовою філософського світогляду і поетичного світовідчування, джерелом творчих імпульсів, живим мостом до вселюдських духовних вартостей, до світової культури. Ймовірно, мають рацію дослідники, які вважають, що гуманізм Сковороди, складна, суперечлива система його філософсько-етичних та естетичних поглядів і засад не вкладаються в рамці ренесансних тенденцій, що їх культивувалося в Києво-Могилянській академії, «гуманізм Сковороди не належав до ренесансного типу», він «був спрямований на піднесення духовного»[84], ідеальне, значною мірою містичне начало превалювало в нього над раціоналістичним, приземним. Та якщо все ж таки є в цій системі компонента саме ренесансна, то вона пов’язана з античністю в усій різноманітності її виявів.
Та ж сама, умовно сказавши, антично-ренесансна традиція чітко прокреслюється й у тих курсах піїтики та риторики, які Сковорода прослухав в академії. Автори цих латиномовних курсів у своїй теорії художнього слова спираються на античну естетичну мисль, на Аристотеля, Діонісія Галікарнаського, Цицерона, Квінтіліана, а в розробці засад бароко, барокового «консептизму» — на творчу практику Сенеки Старшого, Апулея, Плінія Молодшого та інших представників так званої срібної латини. Разом з тим вони виявляють великий інтерес до ренесансної європейської поетики та риторики, до літератури іспанського та італійського Відродження.
Свого часу побутувала думка, згідно з якою українські латиномовні піїтики й риторики XVII–XVIII ст. ст. (виняток робилося, прецінь, для поетики Т. Прокоповича) являли собою не більш як копії західноєвропейських зразків; вважалося, що їхні автори давали лише варіації схоластичних канонів і норм, цілковито залишаючись на формально-рецептивному рівні. Однак проведені українськими фахівцями (В. Маслюк, Г. Сивокінь, Д. Наливайко, І. Іваньо) глибокі й всебічні дослідження рукописних латиномовних першоджерел дають можливість суттєво скориґувати стару точку зору. Жодною мірою не заперечуючи значного впливу на українських учених західноєвропейських, у тому числі латино-польських, поетик і риторик, маємо підстави відзначити їхню самостійність й ориґінальність щодо поставлення і розв’язання деяких питань. Засадничо новим моментом була, приміром, розробка східнослов’янського силабічного віршування в працях М. Довгалевського, Ґ. Сломинського, Георгія (Григорія) Кониського, С. Добрини, професора Московської слов’яно-греко-латинської академії Т. Кветницького (починав навчання в «Могилянці»). Не можна недооцінювати й того, що теоретична й поетична діяльність учених академії була тісно пов’язана зі сучасною їм історичною реальністю, зі соціально-політичною практикою; так, у деяких поетиках і риториках знаходимо посилання на Богдана Хмельницького, згадуються там такі події доби, як перемога під Пилявцями, Полтавська битва, взяття Азова та ін.[85]
Усі ці складні, контроверсійні процеси особливо виразно помітні у віршуванні, де химерно перепліталися і взаємодіяли антична метрична квантитативна (тобто побудована на впорядкованому розподіленні складових тривалостей) версифікаційна система, польська силабіка й та силабічна (з елементами тонізації) традиція, яка була закорінена в старій українській народній поезії, поширеній ще до латино-польського впливу, до створення братських шкіл. Народжувався якісно новий естетичний і поетикальний феномен — поезія бароко.
84
[Нічик В.] Г. Сковорода та філософські традиції Києво-Могилянської академії. // Філософія Григорія Сковороди. — К., 1972. — С. 121–122.
85
Докладніше про це див.: Маслюк В. Латиномовні поетики і риторики XVII — першої половини XVIII ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні. — К., 1983.