Дух животворить… Читаємо Сковороду

В шкільній драмі з осібною виразністю оприявнюються ті тенденції, які об’єктивно підривають ізсередини жорсткі канони старої схоластичної піїтики, — передовсім це актуальність, незрідка й злободенність проблематики, реальне соціально-побутове тло, елементи живої народної мови.

Важливе значення під цим оглядом набуває діяльність у галузі піїтики Теофана Прокоповича, головно — його теоретична латиномовна праця «De arte poetika». Щоправда, і за ректорства Т. Прокоповича головною мовою в академії залишається латина, але при цьому значно змінюється шкала вартостей. Не бездумне мавпування бундючного «красномовства» таких авторів, як, приміром, Т. Млодзяновський, якого він піддає нищівній критиці[89], бере Т. Прокопович за основу в навчанні піїтиці, а направду класичну латину, що він її досконало засвоїв іще під час свого перебування в Римі, в колеґіумі св. Атанасія. Т. Прокоповичеві, котрий, до речі, більш ніж стримано ставився до теоретичних постулатів стилю бароко, особливо високого (дарма що незрідка й сам дотримувався їх у своїй поетичній практиці), належить заслуга привернення уваги студентів до таких демократичних жанрів, як сатира й трагедокомедія, що наближувало практику віршування до народнопоетичної стихії.

Якщо діяльність Сковороди в жанрі шкільної драми належить до сфери леґенд й умоглядних припущень, то його панегіричні поетичні студії добре знані. Це 25-та, 26-та й 27-ма пісні з «Саду божественних пісень». Хронологічно вони не пов’язані з перебуванням автора в стінах Київської академії, проте, поза сумнівом написані саме в академічній традиції. Сковорода показує тут, що він міцно засвоїв теоретичні й практичні уроки піїтичних авторитетів, досконало опанував нормативні вимоги жанру.