Рутенія. Повернення відьми
- Автор: Климчук Віталій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5535-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Рутенія. Повернення відьми». Краткое содержание книги:
Князі правлять державами казкової землі Укранії, пліч-о-пліч з ними — мудрі відьмаки. Лісами мандрують чугайстри, полісуни, мавки, в річках живе плем'я русалок, під землею сховалися рахмани й могутні Великі Полози. Але й капосні злидні дошкуляють людям, і жорстокі песиголовці причаїлися біля кордонів… Такий світ Яв, а ще є світи Прав і Нав. Всіх їх поєднує Світове Дерево, основа Всесвіту.
Героїні роману, молодій обдарованій відьмі Рутенії, доведеться не лише шукати шлях до власного «Я», але й рятувати Всесвіт від зазіхань злодія Ахрумана, що вклоняється Чорнобогу. Вірні друзі — чугайстер Віт, русалинка Дзеванна, молодий зільник Золота, мудрий відьмак Добровін — та інші дивовижні люди й істоти допоможуть їй долати найсуворіші випробування…
Поєднання захопливих пригод і поетичного світосприйняття — таким є сучасне українське фентезі. Алегоричною мовою оповідає воно читачеві про вічні цінності, моральні й культурні.
— Та нічого, мені зовсім не боляче, — усміхнулася та. — Віте, продовжуй.
— А ще навколо тебе утворилася блакитна прозора куля. Я спробував до неї доторкнутися, і як бачиш… — Віт показав руку, з якої йшла кров.
Рутенія зблідла, переводячи погляд з Дзеванни на Віта.
— Як рука тепер?
— Та нічого, все минулося, щойно втрутився Бось.
— Бось?
— Так, він врятував тебе і нас усіх! — Віт перевів погляд на злидня, який стояв біля стіни, і вдавав, що мова не про нього.
— Коли куля почала рости, навколо тебе згустився морок і закрутився у вир. Ти зникала у ньому… Тоді Бось наскочив на кулю і пробив у ній діру. Ну…
— Ну?..
— Ну, я і плигнув у неї, збив тебе з ніг… і все припинилося. Ти трішки пручалася, а потім прийшла до тями.
Рутенія мовчки сіла і обхопила голову руками. Потім оглянула своїх друзів.
— Я небезпечна! Що діється, Віте? Це Дика Сила? Я стаю неконтрольована?
— Гадаю, що так.
— І що робити? Наступного разу ви можете не впоратися.
— Нам треба йти далі! І йти якомога швидше!.. Навіть і не думай! — з пересторогою мовив Віт, уважно подивившись у очі Рутенії.
— Я…
— Я бачу, ти хочеш лишитися тут! Ми без тебе не підемо. І годі!
Відьма хотіла якось заперечити, але зрозуміла — її слухати ніхто не буде. Тоді вона глянула на злидня. Їй хотілося знати, що він зробив.
— Та я просто захищався. Ти ж створювала Вихор…
— Що таке Вихор? — вже зацікавлено питала Рута.
— Сила — вона завжди перебуває в русі. Її не можна просто набрати у відро, як воду, а потім витрачати. Силу можна лише зібрати навколо себе, а щоб втримати багато сили, слід створити Вихор. І ти його створювала. І хто зна, що б ти з тією Силою скоїла! Ти ж могла нас всіх повбивати!
— То що ж ти зробив?
— Нічого особливого — просто пробив твій захист. Коли Вихор тільки формується, це можливо.
Рута замислилася над злидневими словами. Вона все більше заплутувалася в собі. Те, що вона відьма, їй повідомила ще Дзеванна, та чомусь це не стало для неї реальністю, справжністю. Коли тобі кажуть, що ти сильний, ти просто усміхаєшся у відповідь. Але коли перед тобою твій знесилений і ледь живий суперник, це розуміння падає тобі на голову, як мішок з піском.
20
Прямо.
Праворуч і знову прямо.
Поворот ліворуч.
Тут — по колу до третього отвору.
Тепер нахиляймося — треба повзти. Як довго?
Повітря затхле, а попереду морок. Згори тисне каміння і земля. Хто зна, скільки до поверхні?..
Найважче доводилося чугайстрові, бо ж він найбільший. Він впирався плечима у бокові стінки клятої нори, а спиною торкався верху. В кількох місцях пообдирав шкіру. І хоч тримався мужньо, страх поступово захоплював його у свої лабети. З’являлося непереборне бажання повзти назад, а не вперед. Там принаймні знаєш, що вужче не буде. Добре злидневі — він маленький. Піт стікав по чолу.
Тунель, здавалося, витискає душу з тіла. Важке дихання попереду. Це Рутенія. А перед нею Дзеванна зі злиднем. Їх пустили вперед, щоб перевіряли розмір цієї нори. Вони мовчали, і це було добрим знаком.
Раптом непоборний жах скував чугайстрове тіло. Піт на чолі зальодянів. Щось холодне і слизьке торкнулося ноги, лагідно погладило, затрималося… Віт завмер. Холодне і слизьке теж не рухалося. «Тільки мовчіть там, попереду! Воно ж може почути!» Потім ЦЕ знову зарухалося. Воно повзло ногою, торкнулося попереку і посунуло до плечей.
Віт не рухався і ледь дихав. А раптом воно піде? Час повз уперед, мов равлик, і, мабуть, надумав зупинитися. Віт прислухався до своїх відчуттів і зрозумів — те, що в нього на шиї, дуже довге, бо правою ногою він відчував той же холод, що і на плечах.
І тут вдалині почувся голос: «Гей, Віте! Де ти?! Ми вже дісталися кінця!»
«А, хай вам грець, не могли почекати?» — подумки вилаявся Віт, бо голос почуло і ЦЕ. Воно зробило рвучкий рух, в плечах щось закололо, ніби туди штрикнули гострим шпичаком. Чугайстер, щойно відчувши холод на голові, щосили тріснув об стелю. Щось хрупнуло. Водночас правою ногою вдарив туди, де мала перебувати інша частина ЦЬОГО. І попав, бо теж почувся хрускіт, і позаду щось захарчало і хлюпнуло.
Затихло.
Віт щодуху посунув уперед. Пригадуючи цю нору, він розповідав, що такого страху ще не начувався ніколи. І слухачі вірили, бо очі його блищали, а лице ставало таке бліде, що, здавалося, його можна було б розгледіти в найтемнішу ніч.