Рутенія. Повернення відьми
- Автор: Климчук Віталій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5535-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Рутенія. Повернення відьми». Краткое содержание книги:
Князі правлять державами казкової землі Укранії, пліч-о-пліч з ними — мудрі відьмаки. Лісами мандрують чугайстри, полісуни, мавки, в річках живе плем'я русалок, під землею сховалися рахмани й могутні Великі Полози. Але й капосні злидні дошкуляють людям, і жорстокі песиголовці причаїлися біля кордонів… Такий світ Яв, а ще є світи Прав і Нав. Всіх їх поєднує Світове Дерево, основа Всесвіту.
Героїні роману, молодій обдарованій відьмі Рутенії, доведеться не лише шукати шлях до власного «Я», але й рятувати Всесвіт від зазіхань злодія Ахрумана, що вклоняється Чорнобогу. Вірні друзі — чугайстер Віт, русалинка Дзеванна, молодий зільник Золота, мудрий відьмак Добровін — та інші дивовижні люди й істоти допоможуть їй долати найсуворіші випробування…
Поєднання захопливих пригод і поетичного світосприйняття — таким є сучасне українське фентезі. Алегоричною мовою оповідає воно читачеві про вічні цінності, моральні й культурні.
— Мені людина, саме людина має пожертвувати те, що в неї водночас і є, і немає.
— Те, що водночас є, і немає? — перепитав Віт.
— Я вже більше ста років тут чекаю, поки хтось зрозуміє, що це. А потім сам це мені віддасть. І мої браття чекають — я єдиний молодий Полоз на землі. А тут весь час якісь дурні ходять, все скарбів їм хочеться, чи карбункула з моєї голови, щоб владу мати, ворогів лякати і від небезпеки укриватися. Того не розуміють, що для цього не камінь треба, а клепка в голові.
Змій сумно оглянув їх ще раз, і скрутився у свої кільця, перегородивши прохід.
— То ти нас пропустиш?
— И-и-и, — щось незрозуміле донеслося з-під купи кілець.
— Що?
— Ні. Мені тут сумно. Лишитися зі мною. Хіба що…
— Що? — напружилась Рутенія.
— Хіба що ви схочете пройти силою… і тоді я вас усіх з’їм! — задумливо мовив змій.
Рутенія глянула на Дзеванну. Та знизала плечима: «Навіть і не знаю, що робити».
— От зараза! Може, його якось обійти? Дивіться, ніби заснув. Якщо… — почав було пропонувати Бось, та в цей час змій висунув голову з-під кілець і облизнувся.
— Він не справжній полоз. Він просто змій, — думала вголос Дзеванна.
— І що?
— Він розумний, хитрий. Але він не має сили… Якби хтось прикликав Силу, то переміг би його!
— Та хто це може зробити? Я не пам’ятаю нічого. Бось… — Тут Рутенія раптом замовкла, потім тихо спитала у Дзеванни:
— Скажи, а що буде, якщо раптом хтось зрозуміє, яку жертву треба принести змієві, і зробить це?
— Тоді змій стане Полозом — оволодіє Силою, і зможе покинути підземелля…
— Здається, я маю таку жертву!
— Ти? Що це?
Але Рутенія вже прямувала до змія. Друзі, затамувавши подих, спостерігали за відьминими діями. А та, наблизившись до змія, почала розмову.
— Великий Змію!
— И? — з кілець виринула голова.
— Я хочу тобі принести жертву!
— Жертву. Тобі. Принести.
— Не мож-ж-ж-е бу-бути! — Змій аж затинатися почав. — Та звідки ти знаєш, що це справжня жертва?
— Знаю, повір мені! І нумо швидше до діла. Що робити?
— Стань туди, — Змій ошелешено показав на камінь посеред печери й, наблизивши голову до Рутиного вуха, почав давати вказівки.
Рутенія уважно їх слухала і кивала. Тоді підійшла до каменя. Він був зависокий, щоб видряпатися просто так, однак на допомогу прийшов змій. За мить відьма стояла на камені.
І почала знімати одяг.
— Що вона робить? Нащо вона роздягається? — стурбовано почав було Віт.
— Мабуть, такий ритуал, — задумливо відповіла Дзеванна і спробувала підійти ближче.
У той же час Рутенія скинула на землю останню одежину. Чорне волосся вільно спадало на плечі. Біле струнке тіло оповивалося темним жовтогарячими відблисками полум’я.
Змій обкрутився навколо каменя. Спалахнула стіна вогню. Ритуал розпочався.
25
Відьма стояла у вогняному стовпі, розкинувши руки в сторони, долонями догори. Вогонь ставав все настирливіший, теплі хвилі накочувалися сильніше і швидше, в животі було так гаряче, ніби там розклали багаття, і палили його всю ніч. Захотілося віддатися цим вогняним сплескам, стати безвільною лялькою в руках стихії…
Полум’я відчуло, що відьма здалася — стало ніжнішим і сильнішим водночас. Рутенія заплющила очі, щоб нічого не бачити — лише відчувати, відчувати, відчувати! Це шалене задоволення, це незнайоме раніше тепло…
В ноги прийшла якась ватяна слабкість, хотілося впасти долу. Та вогонь не дав того зробити — тримав відьму у міцних обіймах. Хвилі насолоди продовжували накочуватися, і кожна нова хвиля була сильніша за попередню. І Рутенія закричала. Від щастя. Від насолоди.
І відьма розплющила очі. І відьма побачила перед собою квітку. Квітку, що проросла з невеличкої іскри. Пелюстки-полум’я, тичинки-іскри, стебло — вогняний стовп.
Квітка росла, втягувала вогонь… Коли залишки вогню було випито, вона простягнула до ніг Рутенії нижню пелюстку. Рутенія зробила крок. Пелюстка розгорілася яскравіше, ніби спонукаючи відьму до нових кроків.
Один крок.
Другий крок.
Третій крок.
Квітка стала майже біла — так палахкотіли пелюстки.
Четвертий крок.
П’ятий крок — з’явився отвір.
Відьма зробила шостий крок.
І опинилася в цілковитій темряві.
У повному ніщо. Бо не відчувала ні падіння, ні опори під ногами, ні тепла, ні холоду. Спробувала поворушити руками — ті розкинулися в різні боки.