Рутенія. Повернення відьми
- Автор: Климчук Віталій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5535-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Рутенія. Повернення відьми». Краткое содержание книги:
Князі правлять державами казкової землі Укранії, пліч-о-пліч з ними — мудрі відьмаки. Лісами мандрують чугайстри, полісуни, мавки, в річках живе плем'я русалок, під землею сховалися рахмани й могутні Великі Полози. Але й капосні злидні дошкуляють людям, і жорстокі песиголовці причаїлися біля кордонів… Такий світ Яв, а ще є світи Прав і Нав. Всіх їх поєднує Світове Дерево, основа Всесвіту.
Героїні роману, молодій обдарованій відьмі Рутенії, доведеться не лише шукати шлях до власного «Я», але й рятувати Всесвіт від зазіхань злодія Ахрумана, що вклоняється Чорнобогу. Вірні друзі — чугайстер Віт, русалинка Дзеванна, молодий зільник Золота, мудрий відьмак Добровін — та інші дивовижні люди й істоти допоможуть їй долати найсуворіші випробування…
Поєднання захопливих пригод і поетичного світосприйняття — таким є сучасне українське фентезі. Алегоричною мовою оповідає воно читачеві про вічні цінності, моральні й культурні.
Зараз же Віт повз вперед, обдираючи до крові лікті і коліна. Він чув позаду шурхіт, зітхання. ЦЕ наближалося. Попереду майнула світла цятка — вихід! Але ж там друзі! І він крикнув, що було сили: «Втікайте! За мною щось повзе!»
Вихід наближався. І звуки позаду теж.
В останню мить, коли Віт вже вхопився за край нори, коли до нього кинулася Рутенія, щоб допомогти, за ногу вхопилося те саме холодне і слизьке. І стиснуло так, що Віт закричав. Тварюка не відпускала. Нога німіла. Рутенія вхопила Віта за руки. Підбігла Дзеванна, разом вони витягли чугайстра майже по пояс.
Тварюка не вгавала.
Злидень тим часом теж підбіг до них, і став перед чугайстром.
— Витягніть ще хоч трішки! — гукнув він до Рутенії, і підняв вгору руку.
Навколо неї, ледь помітно, закрутився темний вихор. Рута з Дзеванною щосили потягли Віта на себе.
Ще мить!
Як боляче!
Ще одне зусилля…
І ще одне!
Ще трішечки!
ЯКИЙ БІЛЬ!
Яскравий спалах.
Це Бось, дочекавшись, поки з’явиться шпаринка між тілом чугайстра і стінами нори, кинув туди палючу кулю. Вона зникла у темряві, і за мить почувся глухий удар та голосний вереск. Потім щось захлюпало і… затихло.
Віт знепритомнів. Рута з Дзеванною відволокли його подалі від нори. Вони не одразу помітили, що злидень повільно сповзає по стіні униз. А коли помітили, той уже лежав непритомний. Знесилився. Його підтягли до чугайстра.
— Що робити? — тривожно оглядаючи тіла, спитала Дзеванна.
— А хіба я знаю? Мабуть, чекати… — тихо відповіла Рута. — Я не цілителька. Хоча…
Рута згадала ліс. Вона відшукала у чугайстра оберіг. Той світився яскраво, пульсуючи в такт із чугайстровим серцем, не збираючись затухати.
— З ним усе гаразд. — сказала Рутенія і повернулася до злидня.
Той мірно дихав, і теж не збирався відходити на той світ.
— Як Бось міг створити Вихор? — спитала Рутенія. — Він же просто іграшка в Ахруманових руках, той не міг йому дати ТАКОЇ сили… — задумалася Рутенія. — Чи міг?
— То, може, поговорити з ним? — глянула Дзеванна на злидня, який уже почав приходити до тями. — Тільки…
— Що?
— Він вже двічі рятував нам життя…
— І?
— Треба лагідніше з ним? Так?
Рутенія усміхнулась.
21
Палить сонце. Пожовкла трава хитається під гарячим вітром і дратівливо шелестить. Навколо нікого. Попереду річка.
Міст.
Рутенія робить крок уперед. Навсібіч розлітаються коники-стрибунці. Ще один крок — і нова хмара стрибунців. Разом з ними здіймаються в повітря дрібні жучки, мушки і кілька метеликів.
Рутенія відчуває непереборне бажання перейти міст. Вона ступає на нього — той гойдається. Міст благенький. Кожен крок має бути обережним і вивіреним.
Рукою Рута тримається за канат, що з'єднує береги.
Так вона доходить до середини, і розуміє, міст валиться. Повільно озирається назад, і бачить, як дошки падають вниз, якась невидима сила ламає їх. Вона пришвидшує ходу, але нога провалюється.
Відьма скрикує і щосили чіпляється за мотузку, намагається витягти ногу і знайти надійну опору. А дошки позаду все падають…
Хочеться кричати, кликати на допомогу, але кого?
«Поспішай. Великий День наближається!» — чує вона громовий голос, і він додає їй сил. Вона робить рвучкий рух і таки стає на обидві ноги. Потім, швидко переступаючи порохняві дошки, біжить.
Останній крок — і вона на іншому березі. Озирається — течією пливуть уламки мосту.
«І чого я так сюди пнулася?» — запитує себе Рутенія. Вона дивиться вниз — погляд наштовхується на велику сіру каменюку…
— Кажеш, каменюку? — спитав Віт, коли Рута переповіла йому свій сон.
— Так! Сіра така, велика, вся в тріщинах… Бачила! Я вже бачила сон із цим каменем!