Рутенія. Повернення відьми
- Автор: Климчук Віталій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5535-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Рутенія. Повернення відьми». Краткое содержание книги:
Князі правлять державами казкової землі Укранії, пліч-о-пліч з ними — мудрі відьмаки. Лісами мандрують чугайстри, полісуни, мавки, в річках живе плем'я русалок, під землею сховалися рахмани й могутні Великі Полози. Але й капосні злидні дошкуляють людям, і жорстокі песиголовці причаїлися біля кордонів… Такий світ Яв, а ще є світи Прав і Нав. Всіх їх поєднує Світове Дерево, основа Всесвіту.
Героїні роману, молодій обдарованій відьмі Рутенії, доведеться не лише шукати шлях до власного «Я», але й рятувати Всесвіт від зазіхань злодія Ахрумана, що вклоняється Чорнобогу. Вірні друзі — чугайстер Віт, русалинка Дзеванна, молодий зільник Золота, мудрий відьмак Добровін — та інші дивовижні люди й істоти допоможуть їй долати найсуворіші випробування…
Поєднання захопливих пригод і поетичного світосприйняття — таким є сучасне українське фентезі. Алегоричною мовою оповідає воно читачеві про вічні цінності, моральні й культурні.
Зала була кругла. Посеред зали — брила зі східцями. Віт дійшов до неї, оглянув — і покликав усіх за собою. Підвівшись, Рута озирнулася і побачила печеру, з якої вони прийшли, і ще два отвори однакового розміру і форми. Ще раз оглянувши мапу, Рутенія показала на них:
— Нам туди. І мабуть, праворуч.
— Мабуть? — здивувався злидень. — У тебе ж мапа! Чи ти читати по мапах не вмієш?
— Я бачу на мапі наш вхід у пляму, і виходи з неї, але чи ті це шляхи, які перед нами, не знаю!
— Доведеться ризикнути, — мовив Віт. — А тепер до справи. Розпалюймо вогнище!
Всі мамуни були на один штиб: однакові на зріст, навіть рухались однаково — повільно крокували, погойдуючись. Щойно поширилося тепло, мамуни потяглися до каменя.
— Навіщо ви прийшли? — хрипко і монотонно вимовив один з мамунів.
— Ми прийшли, щоб зігріти вас! — так само монотонно відповів Віт.
— Чого хочете взамін?
— Своє життя!
— Що ж, погріймося! — мовив мамун і подивився на Руту з Дзеванною.
Ще кілька мамунів приглядалися до чугайстра, а інші озирали злидня. Той втиснувся у камінь, ніби намагаючись злитися з ним в одне ціле, і раз у раз незадоволено зиркав.
— Треба було силою пробиватися, — бурчав він собі під ніс.
— Перед тим я б хотів вам заспівати! — виголосив Віт.
— Заспівати? — мамун озирнувся до своїх. — Ну що, хай спочатку заспіває, розважить нас? А тоді до справи?
Мамуни, як оси на мед, полинули до тепла. Дзеванна, ніби нічого не помічала, дивилась у вогнище. Рута знала, чого їй коштував такий вдаваний спокій. Самій хотілося порозкидати цю мерзоту і побігти світ за очі.
Віт заспівав.
Пісня навіювала спогади. Здогадки про спогади, які б могли бути. Якби не Ахруман! Рута розплющила очі.
Мамуни плакали. З невиразних і захованих у зморшках очей лилися справжні сльози.
Злидень ошелешено озирався.
Плакала й Дзеванна.
Віт подав знак, і всі по черзі спустилися вниз. Ставши біля сходів, Віт пояснював, що робити далі.
— Їм треба дати трішки часу. Хай оговтаються.
— Віте, що ти з ними зробив? Ти ж хотів зігріти їх, а вони он сидять і плачуть? І я разом з ними? — спитала Дзеванна.
— Веселість зігріла б їх, але не надовго. Сльози ж і співчуття пробуджують у живих істотах їхнє внутрішнє тепло.
— Що ж то була за пісня така? — прошепотіла Рута, намагаючись вловити те невловиме, на яке відгукнулась її душа.
Рута вслухалася в себе, але тіні спогадів уже розтанули.
З підвищення спустився мамун. Той, головний. Він жестом ніби сказав: «Ідіть!» Рута рушила до правого отвору.
— Не туди. Там смерть. У лівий прохід, — зупинив її мамунів голос.
Рута завагалась, бо ж на мапі до річки вів правий тунель.
— Послухаймося його! — вивів її з роздумів чугайстер.
— Ну що ж, ризикнемо! — вирішила Рутенія.
І повернула ліворуч.
Вони йшли вниз. Тепло від вогнища вже вивітрилося. Зігріти могла лише швидка хода.
Злидня вже не прив’язували — йому було нікуди втікати. Та й соромно було прив’язувати того, хто, може й випадково, та врятував тобі життя.
Ця печера походила на попередню — такі ж сірі стіни і така ж рівна стеля.
Зробивши ще кілька швидких кроків, Рутенія зупинилася.
— Що трапилося?
— Туман зник! Я бачу мапу! — радісно відповіла вона.
— І що ж нас чекає далі, велика читальнице мап? — озвався злидень.
— Ми на правильному шляху! Цей коридор перекручується під іншою печерою і виходить у потрібному напрямку, — не зважаючи на злидня, вела своєї Рута.
— То мамуни нас не обдурили? — зраділа Дзеванна.
— А що я вам казав? З ними силою не можна. Лише теплом, — мовив Віт.