Рутенія. Повернення відьми
- Автор: Климчук Віталій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5535-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Рутенія. Повернення відьми». Краткое содержание книги:
Князі правлять державами казкової землі Укранії, пліч-о-пліч з ними — мудрі відьмаки. Лісами мандрують чугайстри, полісуни, мавки, в річках живе плем'я русалок, під землею сховалися рахмани й могутні Великі Полози. Але й капосні злидні дошкуляють людям, і жорстокі песиголовці причаїлися біля кордонів… Такий світ Яв, а ще є світи Прав і Нав. Всіх їх поєднує Світове Дерево, основа Всесвіту.
Героїні роману, молодій обдарованій відьмі Рутенії, доведеться не лише шукати шлях до власного «Я», але й рятувати Всесвіт від зазіхань злодія Ахрумана, що вклоняється Чорнобогу. Вірні друзі — чугайстер Віт, русалинка Дзеванна, молодий зільник Золота, мудрий відьмак Добровін — та інші дивовижні люди й істоти допоможуть їй долати найсуворіші випробування…
Поєднання захопливих пригод і поетичного світосприйняття — таким є сучасне українське фентезі. Алегоричною мовою оповідає воно читачеві про вічні цінності, моральні й культурні.
Думка про Віта не давала спокою: «Що ж сталося? Чому він так вчинив?»
Верескнув злидень. Зойкнула Дзеванна. Рута придивилася: чугайстрове тіло швидко змінювалося! Перед ними лежала довга й худа істота, майже самі кістки. Бліде обличчя, розкуйовджене волосся. Одяг теж розчинився, натомість очам відкрилося сіре зморшкувате тіло. Гострий гачкуватий ніс майже сягав нижньої губи, а беззубий рот ніби розділяв голову навпіл.
Дзеванна притислася до Рути, а злидень позадкував.
Шкрябання і кроки наблизилися. Тепер можна було розрізнити: там не одна істота, їх набагато більше.
Тіло здригнулося.
— Геть звідси! — заволав злидень.
Його крик вивів із заціпеніння, і вони зірвалися з місця.
Озирнувшись, Рута побачила: за ними, з розпатланим волоссям, скрапаючи кров’ю з розбитої голови, біжить їх недавній нападник. Ще кілька кроків, ще мить — і вони вибігли з туману. Рута прислухалася й дала знак зупинитися — кроки за спиною стихли.
Злидень зупинятися не хотів, та Дзеванна вчасно схопила його за мотузку.
— Ну, куди ти втечеш?
— Могли б хоч спасибі сказати! — відповів той невдоволено. — Я ж життя вам врятував!
— Спасибі, що врятував СВОЄ життя! — відрізала Рутенія.
— Що це було? — спитала Дзеванна.
— Я не знаю! — відповіла Рутенія.
— А я знаю! — не втримався Бось. — Це ж мамуни! Вони здатні прибирати будь-якої подоби, щоб заманити у пастку.
— А звідки ти про це знаєш? — спитала Рутенія.
— Одного поля ягоди! — скривилася Дзеванна.
— Ми іноді співпрацюємо! — не заперечував злидень, — але таких злющих я ніколи не бачив. Навіть мене провели. Не впізнав…
— То що ж будемо робити? — мовила Дзеванна, помовчавши.
— Їх треба зігріти! — почули вони добре знайомий голос.
Усі здригнулися від несподіванки. — Перед ними стояв чугайстер.
Рутенія відійшла подалі. Дзеванна завмерла. Злидень озирався в пошуках нового камінця.
— Гей, що з вами? — остовпів Віт. — Я щойно з туману, там повно мамунів!
— Не підходь! Більше не обдуриш! — злидень замахнувся знайденим камінцем.
— Що сталося? Скажіть нарешті!
— Ти мало не завів нас у пастку, і вибралися ми з неї лише завдяки Босю! Але то був не ти, а мамун…
— Доведи, що ти справжній! — перехопила слово Дзеванна.
— То вас повів за собою мамун? — запитав стурбовано він, і щоб підтвердити свою справжність, дістав оберіг. Гілка засяяла — і полилося тепло. Всі полегшено зітхнули.
— А тепер до мамунів! — бадьоро вигукнув Віт.
— До мамунів! Але як ми пройдемо? — спитала Рутенія.
— Мамунам завжди холодно. Холод пожирає їх іззовні й зсередини. Тому вони так накинулися на вас. Але ми їх зігріємо, — відповів Віт. — Вогнище можна розпалити з того каміння, що у нас під ногами. Це ж вугілля! Подивіться.
І вони вирушили у туман. Мамунячий шум з кожним кроком ставав виразнішим.
— Віте, — спитала Рутенія, — а ти їх зовсім не… боїшся?
— Ні. Це вони побоюються чугайстрів. Вважають, що ми їх їмо!
— Як? — почула кінець розмови Дзеванна.
— Яка бридота! — скривилась Рутенія.
— І я кажу, що бридота! Ви ж їх бачили — сірі, в зморшках, противні до нестями, — скривився чугайстер. — Взагалі, силою з ними не можна. Вони хоч і бояться мене, а потім за спиною таких негараздів накоять… Мстиві!
Нарешті вони підійшли до туману. Очі мамунів світилися, і виднілися обриси їхніх тіл. Вони стояли, погойдуючись. Чекали.
Віт, не зупиняючись, рушив просто на мамунів. Тих немов вітром здуло, та недалеко. Один за одним друзі знову увійшли в туман, цілком довіряючи чугайстрові. Той обернувся:
— Ми зараз підемо до зали, де вони сплять. Там розведемо багаття і сядемо навкруги. Мамуни будуть збиратися у нас за спинами, та що б не сталося, не відходьте від вогнища і від мене. Як щось піде не так, я дам знак…
— А щось може піти не так? — вдавано здивувався злидень.
— Завжди щось може піти не так. Сподівайся на краще — готуйся до гіршого.
Рута йшла позаду, прислухалася до розмови й намагалася роздивитися мапу. На ній знову відбулися зміни: тепер з темної плями, у якій вони перебували, виходило два шляхи. Один вів до підземної річки, другий — занурювався у нижні яруси, в суцільну темряву.