Рутенія. Повернення відьми
- Автор: Климчук Віталій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5535-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Рутенія. Повернення відьми». Краткое содержание книги:
Князі правлять державами казкової землі Укранії, пліч-о-пліч з ними — мудрі відьмаки. Лісами мандрують чугайстри, полісуни, мавки, в річках живе плем'я русалок, під землею сховалися рахмани й могутні Великі Полози. Але й капосні злидні дошкуляють людям, і жорстокі песиголовці причаїлися біля кордонів… Такий світ Яв, а ще є світи Прав і Нав. Всіх їх поєднує Світове Дерево, основа Всесвіту.
Героїні роману, молодій обдарованій відьмі Рутенії, доведеться не лише шукати шлях до власного «Я», але й рятувати Всесвіт від зазіхань злодія Ахрумана, що вклоняється Чорнобогу. Вірні друзі — чугайстер Віт, русалинка Дзеванна, молодий зільник Золота, мудрий відьмак Добровін — та інші дивовижні люди й істоти допоможуть їй долати найсуворіші випробування…
Поєднання захопливих пригод і поетичного світосприйняття — таким є сучасне українське фентезі. Алегоричною мовою оповідає воно читачеві про вічні цінності, моральні й культурні.
— А якщо ми трішки перепочинемо? — запропонувала.
Якось одразу захотілося сісти, притулитися до стіни, витягнути ноги і просто заснути. Встановивши порядок чергування, так і зробили. Найбільше пощастило злидневі — ніхто не довірив йому чергування, і він міг спати, скільки душа забажає. Іншим же дісталося приблизно по годині чатування.
18
Печера перекрутилася: за кілька кроків вона повернула праворуч і почала підніматися вгору. Йти стало важче. До того ж, тепер під ногами з’явився дрібна сіра пилюга, яка при кожному кроці здіймалася у повітря, пекла очі, залазила в ніс. Згодом пилюга осіла, і йти стало легше. Вже без будь-яких пригод вони дісталися наступної темної плями. Не відчули ніякого переходу. Ось вони йшли печерою, а ось — опинилися у порожній залі. Височезні стіни, що зникають у темряві. Кожен крок відлунює і піднімається вгору.
Рутенія озирнулася. Поруч була Дзеванна. Бось походжав вздовж стін. А стіни такі темні, що, здається, поглинають світло.
«Може, це і не стіни?» — подумалося Рутенії. Вона спостерігала за злиднем: той підходив до стін впритул і теж зникав. А потім ніби виринав з повітря. Він уже давно бавився так з цими стінами і навіть знайшов відстань, на якій міг перебувати в напівпрозорому стані.
Зойкнула Дзеванна.
— Що сталося?
— Там, за стінами… — зробила вона паузу, — щось є.
— Може, здалося?
— Не здалося! Там щось рухалося! Щось… дуже страшне. Від нього в мене холод по спині. Воно дивилося на мене!
Віт тим часом спостеріг: виходу із зали не було, і крім того, ставало гаряче.
— Нам треба звідси вибиратися!
— Це зрозуміло, але як?! — озвався злидень.
— А що, коли спробуємо піти далі? Просто на стіни?
— Ні! — вирвалося у Дзеванни, і вона перелякано подивилася на друзів. — Я туди не піду, мені страшно.
— Ми не маємо іншого виходу! Мусимо спробувати, — вмовляв її Віт.
— Але ж там хтось є, хтось недобрий!
— Дзеванно, тут ми теж не можемо лишатися, — перехопила слово Рутенія. — Стає спекотніше! Ми можемо вмерти від задухи. Хіба для цього ми сюди йшли? Пригадай, для чого ми тут?
— Ми… я… мушу отримати свою силу, а ти — повернути пам’ять, — Дзеванна спробувала пробитися крізь туман свого страху.
— Навіщо?
— Потрібна сила, бо Ахруман полює на них! — вже певніше мовила Дзеванна. — Він хоче нас знищити!
— Так, і якщо ми тут залишимося, він досягне своєї мети!
— І жертва моєї мами буде марною? Ні! — вигукнула рішуче Дзеванна. — Чого ми тут стоїмо? Вперед!
Дзеванна рушила до стіни, а Віт тим часом підійшов до Рутенії.
— Ти просто молодець! Ти — справжня відьма!
— Я просто поговорила з нею…
— Відьма — це ж від «відати», «знати». Ти знала, що казати, як і коли. Це ознаки Сили. Мабуть, вона таки в тобі прокидається.
— Будемо сподіватися, що вона прокинеться, коли перед нами буде справжня небезпека!
Вони підішли до стіни впритул.
— Ну що, спробуємо? Страшно… Але треба! — сказав чугайстер. — Вперед, тільки обережно!
Першою поринула в темряву Рутенія. Відчула, як її огортають льодяний холод і страх. Цей страх народжувався не в ній, він йшов від стіни. Або від того, що було за нею.
Рута повільно простягнула перед собою руку і наштовхнулася на пружну перепону. Стіна була ніби гумова — прогиналася, варто було на неї трішки натиснути. По руці розійшовся холод, і Рутенія відсахнулася.
«Ні, так не піде. Треба зосередитися!» — подумалося їй, і вона знову піднесла руку до стіни. Відчула на дотик стіну і натиснула сильніше. Стіна відповіла крижаним холодом. Лід не просто розливався по руці — він впивався у неї голками, пробиваючи наскрізь. Що сильніший натиск, то холодніше.
«Все, досить!» — і відьма рішуче ступила вперед, прогинаючи стіну всім тілом.
Холод увіп’явся в тіло рибальськими гачками, рвав шкіру на клапті. Стіна не піддавалася, а попередній холод видався дитячою розвагою. Стіна проникала у душу, виморожувала всі почуття, крім шаленого страху; усі бажання, крім повернутися назад. Та десь у глибині свідомості жеврів маленький невгасимий вогник: Дзеваннині очі, русалинка їй повірила і пішла за нею. Рутенія вхопилася за той вогник, притягла його до себе, і стало тепліше.
Відьма зробила ще один крок. Стіна розкрила свої обійми. Задихаючись, Рутенія стояла посеред тьмяної зали, не вірячи у своє щастя — вона пройшла. Так, було ще холодно, але то вже зовсім не той холод.