Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

Передумовою успішного розвитку творчих та аналітичних сублімацій, з погляду психоаналізу, є цілісна любовна інтроекція материнського та батьківського об’єктів. У садоавангардиста первісний код радикально розщеплений, ненависть щодо материнського об’єкта проектується в об’єкти-замінники, що загалом складають образ вітчизни[1264], йому так і не вдається розв’язати едіпів комплекс, тому він потрапляє у символічну пастку матеревбивства, яке має хронічно продукуватися з позиції неусвідомленого імперіаліста.

В сучасному сюжеті є два головні напрями розв’язання едіпового конфлікту: авторитарний (кастраційний перверсивний імперський характер прагне до влади над обома батьками і над світом, стаючи дофіном Сатани, як О. Ульяненко, О. Бузина, або кастраційний романтичний національний характер в стані шизоїдної одержимості розщеплює язичницький материнський об’єкт — Є. Пашковський); егалітарний (комплекс кастрації спрямований на інфантилізацію «батьків», внаслідок чого вони стають рівними йому, осміюються і спрощуються, щоб утвердити нарцистичне Его, однак цей едіповий напад на авторитетність заперечує і значущість національного материнсько-батьківського коду — Ю. Андрухович, І. Бондар-Терещенко та їх послідовники).

Блазнюючий симптом привів до того, що замість психологічного автобіографізму із інтенсивним світоглядним пошуком культивувався театралізований, імітований автобіографізм, а разом з ним — зневага до творчо потужної особистості та її динамічного (історичного) становлення. Так у жанрі сфальсифікованої біографії почав Ю. Андрухович, цю негацію автобіографізму підхопили садоавангардисти. Наслідком цього є тотальне знецінення значущості індивідуальної історії як індивідуального пошуку істини, значущості індивідуалізму загалом. До речі, значущість індивідуальної історії визначила головну сутність європейських модерністів. «Але мені моя історія і важливіша, ніж якому-небудь письменнику його історія, — писав Г. Гессе в автобіографічному романі «Деміан», — адже це моя власна історія, а значить історія людини не вигаданої, можливої, ідеальної або ще якоїсь не існуючої, а теперішньої, єдиної у своєму роді, живої людини. Що це таке справжня жива людина про це, правда, сьогодні знають менше, ніж коли-небудь, і людей, кожний із яких є дорогоцінна, єдина у своєму роді спроба природи, вбивають сьогодні юрбою»[1265]. У цьому дусі на минулому порубіжжі О. Вайнінгер багаторазово наголошував, що лише геніальна людина може мати історію, але її бракує посередності, яка заздритиме на історію. У зв’язку з цим є показовою позиція українського садоавангардиста Бондара-Терещенка у статті «Випадок Бузини», де історична множинність індивідуальних пошуків знищується на основі анальності спрощення[1266]. Агресивна проективна оцінка різних особистостей постає на основі несвідомого відчуття сили об’єкта і спонукається бажанням нанести йому шкоду, контролювати його (в онтогенезі це означало би нанести шкоду матері, контролювати її), внаслідок чого об’єкт постає у психічному переживанні в якості переслідувача. Закономірно, що Шевченко — універсальність, яка переслідує активізованого у часі порубіжжя маргінала, тому боротьба з таким потужним переслідувачем зводиться до шизоїдного захисту: розщеплення цілісності Шевченка, тенденційне вирізнення, відокремлення «поганих» частин його самості. Тобто в даному разі потрібно вести мову про імперські анально-садистські проекції, в яких виштовхуються назовні передусім «погані» частини власної самості (адекватні екскрементам), як символізує есей О. Бузини, побудований на інфантильній фіксації імперського суб’єкта. Проекція психічного змісту замаскованого «Бузини» на Шевченка, «ІБТ» на Грабовича є інфантильним символічним захистом, втечею від самопізнання, від власного активізованого в материнському коді саморуйнівного інстинкту смерті, який, щоб не спрямовуватися всередину, проектується назовні. Так символічна поведінка О. Гончара з активізованим імпульсом до вбивства маскулінізованих героїв-прапороносців вивершилася в садоавангардистському імперському дискурсі на сучасному порубіжжі.