Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
Постмодернізація українського літературного процесу з інфекцією садоавангардизму охоплює всі сфери. Психологічною основою садоавангардизму є заздрість, що проявляється через інтертекстуальний редукціонізм: заперечуючи талановите минуле заради мізерного сучасного, спрощуються попередні тексти, передусім найпотужніші претексти надихають інстинкт руйнування. Садоавангардизм несе найбільшу психологічну загрозу, адже він позбавляє можливості самоусвідомлення, яка передбачає вдумливе тлумачення минулого досвіду. Заперечуючи минуле, садоавангардист не просто спрощує претексти в процесі інтертекстуальної роботи, а не дає їм змоги проявитися у своїй історичності як сучасне. Інтертекстуальна боротьба на літературному порубіж-жі робить літературну діяльність не полем пошуку істини, а ареною для прояву індивідуальних комплексів неповноцінності. Так, постмодернізація творчості Т. Шевченка пов’язується з нарощуванням у її психопоетиці несвідомого (архетипу диявола), щоб не розрізнити національного поета з імперським суб’єктом. На факт тенденційної інтерпретаційної постмодернізації (демонізації) Т. Шевченка звертає увагу В. Смілянська[1257]. Несвідома й заздрісна посередність закономірно прагне бачити в тексті талановитого Іншого подібну до себе жадібність і несвідомість, особливо це стосується тих її едіпових противників, які наділені потужною свідомістю[1258]. «Індивідуум не був би зацікавлений в нігілізмі, якби та сфера, яку він заперечує, не складала для нього певної загрози. Нігіліст агресивний і деструктивний із небажання стати жертвою нігілізму. Це означає, що нігілізм виростає зі страху бути невизнаним, неприйнятим»[1259], — як слушно відзначає І. П. Смирнов.
Якщо у 40-ві роки малоосвічений маргінал і блазень в особі О. Гончара відсунув українського аристократа в особі О. Довженка, то на сучасному порубіжжі відбувається агресивне пришестя значно освіченішого маргінала, який видає свої імітаційні потуги за аристократичні й творчі. Тому сучасна українська літературна ситуація апокаліптично проявляє масову маргінальність як найбільшу загрозу для аристократичного проекту національної культури, що несе її код.
«Силовою точкою» блазнюючого садоавангардизму сучасного порубіжжя стала критика І. Бондар-Терещенка і публіцистика О. Бузини: їх бажання перемоделювати український історико-літературний простір в бік маргінального суб’єкта надихає несвідома заздрість до цілісного таланту, що обумовлює в їх текстах непримиренну едіпову боротьбу. Авангардистський нігілізм символізує бунт проти батьківської моральної інстанції Над-Я, тому цей бунт катастрофічно розростається проти «батьківських» авторитетів в історії української літератури, носіїв монотеїстичної традиції, оскільки функцією маргінала-садоавангардиста є спротив історії як процесу розвитку. Автор у своєму фанатичному нігілізмі прагне відмінити історію літератури, щоби утвердити єдину — власну (індивідуальну) історію. Нігілістична тенденція пов’язана також зі страхом переслідування в непевному перехідному стані українського суспільства. Інфантильний садоавангардизм з його відміною історичності не можна змішувати з модерністською критикою історизму, яскравим втіленням якої є пошук Г. Грабовичем альтернативної (індивідуалістичної) подачі історії української літератури, що веде до едіпового відмежування від попередників (наприклад, від С. Єфремова, Д. Чижевського), адже це бажання втілити власний проект означає продуктивне продовження попередників (психологія вченого із сформованим світоглядом[1260]). Натомість критика І. Бондара-Терещенка веде до абсурдного маніакального тріумфу: неусвідомлено заздрісний напад на авторитетність заперечує будь-яку авторитетність. Цей нігілізм, відкриваючи внутрішню порожнечу, вичерпує себе сам.
1257
Див.: Смілянська В. Демонізація Шевченка — постмодерний проект? // В. Смілянська. Шевченкознавчі розмисли: Зб. наук. праць. — К., 2005. — С. 286—297.
1258
Див.: ІБТ у масці Григорія Грабовича (а також із приводу проблеми написання історії української літератури) // Слово і час. — 2005. — № 9. — С. 3—14.
1259
Смирнов И. Психодиахронологика. — С. 108.
1260
Див.: ІБТ у масці Григорія Грабовича (а також із приводу проблеми написання історії української літератури // Слово і час. — 2005. — № 9. — С. 3—14.