Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

У 1167 р. великий київський князь Ростислав скликав до Києва більше десяти князів, щоб спільно здійснити похід в район Канева і забезпечити проходження купецьких караванів, які йшли Грецьким і Залозним шляхами. Цю мету переслідував і Мстислав Ізяславич, який неодноразово збирав васальних князів у Києві. Пропозиції Мстислава одностайно підтримувались усіма південноруськими князями. Перелік князів, що брали участь у поході 1169 р. на половців, дає наочне уявлення про реальну владу великого київського князя у справі оборони Русі. Із Луцька прибули Ярополк і Ярослав Ізяславичі; із Турова — Святополк Юрійович; із Гродно —Мстислав Всеволодович. Свої полки надіслали Рюрик і Давид Ростиславичі із Смоленська, чернігівські Ольговичі — Святослав і Ярослав Всеволодовичі, Олег і Всеволод Святославичі. Із Переяслава виступив Гліб Юрійович і його брат Михалко. Крім того, у поході брали участь багато дрібних князів — «инии мнози».

Напевно, не всі київські з’їзди, які обговорювали питання війни і миру, знайшли висвітлення на сторінках літопису. Успішні походи Ростислава Мстиславича (1167), Мстислава Ізяславича (1167), Святослава Всеволодовича (1183, 1184, 1185, 1192, та ін.), у яких брали участь дружини від багатьох земель, звичайно ж, були неможливі без попереднього обговорення їх стратеги і тактики. Кожний із цих походів, безсумнівно, обговорювався колом князів, яких великий князь вважав необхідним і можливим залучити для участі у поході.

За нормами міжкнязівського права, виробленими з’їздами і договорами, князь, який відмовився послати дружину на боротьбу з половцями, втрачав волость. Про це дізнаємося із літописної статті 1176 р. Послані великим київським князем Романом Ростиславичем полки зазнали поразки від половців. Причину цього сучасники бачили у тому, що до об’єднаних дружин не підійшов вчасно зі своїм полком брат великого князя Давид. Святослав Всеволодович вирішив скористатися з цього і звинуватив Романа у недотриманні ряду: «Брате! Я не ищю подъ тобою ничего же, на рядъ такъ есть: оже ся князь извинить (зрадить. — П. Т.), то въ волость, а мужъ в голову: а Давидъ виноватъ»[726].