Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Не виключено, що представники київських низів брали участь у вічовому зібранні на подольському торговищі, але переоцінювати їх роль не слід. По-перше, ініціатива скликання віча належала не їм, а тим киянам, які повернулися після невдалого бою з половцями, тобто київським дружинникам. Це вони залишилися без коней і зброї, по-друге, скликали його і діяли, хоч і всупереч волі князя, але у згоді з частиною міських мужів.

Влітку 1069 р., після 7,5-місячного князювання у Києві Всеслава, на Русь повернувся (з польським військом) Ізяслав. Всеслав зрадив киян і під покровом ночі втік у свій Полоцьк. Кияни повертаються до Києва і, як і роком раніше, скликають віче. На ньому вони приймають рішення запросити на великокнязівський стіл Святослава і Всеволода, а в разі їх відмови запалити місто й піти у грецьку землю. Це віче, очевидно, було менш представницьким, ніж перше. Можливо, коло його учасників обмежувалось лише полоцько-чернігівською боярською партією, а також близьким за настроєм до неї купецтвом.

Спроба не допустити в Київ Ізяслава не мала успіху. Вступивши до столиці, він жорстоко розправився з винуватцями свого вигнання. Його гнів і репресії впали передусім на представників полоцько-чернігівської партії. Розправи не уник навіть такий впливовий і авторитетний церковний діяч Русі, як Антоній — засновник Печерського монастиря.

Таким чином, вічова діяльність у 1068—1069 рр. свідчила про серйозні протиріччя у феодальних колах Києва. Для їх розв’язання більш сильною боярською партією були залучені представники торговельно-ремісничого стану, які скористалися сприятливою ситуацією для зведення рахунків з князівською адміністрацією.

Найхарактернішим проявом права київського віча було, начебто, запрошення на київський стіл Володимира Мономаха 1113 р. Відомо, що на перше запрошення з Києва Мономах відповів відмовою. В. І. Сергеевич пояснював її тим, що за рішенням Любецького з’їзду Мономах не мав жодних прав на Київ і не хотів підважувати міжкнязівську угоду. Щоб змусити його порушити хрестне цілування, кияни посилають до Переяслава повторне запрошення, яке супроводжувалось розповіддю про повстання і можливий стан анархії в разі нової відмови. Володимир зайняв Київ, змушений до цього силами обставин, як народний обранець. Отже, завдяки народному волевиявленню, як вважав вчений, у Києві утвердились нащадки третього сина Ярослава Мудрого. І. О. Лінниченко відзначив, що по смерті Святополка кияни збираються на віче і посилають кликати Володимира на великокнязівський стіл, а самі тим часом розраховуються за старими рахунками з прихильниками покійного князя. Тезу — кияни, які грабують двори знаті, і кияни, які надсилають запрошення Мономаху — суть одне й те ж, підтримав у радянський час М. М. Тихомиров.