Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-1396-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
Особливою соціальною активністю характеризувалась ситуація 1146—1147 рр. на півдні Русі. Боротьба різних боярських угруповань і їх ставлеників на великокнязівський стіл за владу сколихнула до активних дій київські низи. У 1146 р. повсталі розгромили двори представників адміністрації князя Ігоря Ольговича, яка на чолі з тіуном Ратшею фактично розорила просте населення. Хвилювання тривали і наступного року. Їх кульмінацією було вбивство князя Ігоря.
Ще одна літописна згадка про повстання у Києві датується 1157 р. Розпочалося воно, як і в 1113 р., відразу ж по смерті великого князя. Про розмах і соціальний характер цього виступу народних мас можна скласти уявлення з наступних літописних рядків: «И много зла створися въ той день: разграбиша двор его (Юрія Довгорукого. — П. Т.) Красный и другый дворъ его за Днепром разъграбиша, его же звашать самъ Раемъ, и Васильковъ дворъ сына его разграбиша в городѣ; избивахуть Суждальци по городамъ и по селам, а товаръ ихъ грабяче».
Приводом до широких народних виступів у Володимирській землі послужило вбивство боярами Андрія Боголюбського 1174 р. Як тільки про смерть князя довідалось населення Боголюбова і Володимира, то заходилось чинити розправу над князівською адміністрацією. Невдовзі до повсталих приєднались і селяни навколишніх сіл. Серед заходів нового князя Всеволода Юр’євича було нормування штрафів, які стягувались з населення на користь княжої адміністрації при розгляді нею судових справ, що вказує на деякі поступки володимирським низам.
У 1207 і 1228 рр. відбулися великі народні рухи у Новгороді. У першому випадку повсталі виступили проти посадника Дмитра Мірошкевича і його братів, які обкладали міське й сільське населення непомірними данинами, у другому — проти архієпископа Арсенія і посадника В’ячеслава, які утримували величезні запаси продовольства, в той час як народ голодував. Рух «чорних людей» Новгорода 1228 р. перебував у певному зв’язку з виступами смердів. Про це свідчать вимоги новообраного посадника до князя не посилати своїх суддів по волостях, а також надання смердам деяких пільг при виплаті данини[734].
Таким чином, за неповними свідченнями літописів, можна зробити висновок, що боротьба низів з пануючими верствами населення була постійним і, безумовно, одним із суттєвих факторів соціальної та політичної історії Русі. Відповідаючи на утиски, просте населення брало активну участь у боротьбі за свої права, за покращення свого становища. Народні рухи і постійна загроза нових бунтів змушували правлячі верхи йти на деякі поступки, вносити зміни у законодавство, які обмежували свавілля землевласників, князівської адміністрації і лихварів щодо сільського й міського населення.
Говорячи про народні рухи на Русі в X—XIII ст. як про вияв соціальних протиріч, в жодному разі не можна характеризувати їх як антифеодальні. В умовах, коли феодалізм являв собою формацію, що ще не вичерпала своїх прогресивних можливостей, а альтернативою їй могли бути тільки родоплемінні відносини, антифеодальні рухи, коли б такі мали місце, становили б явище, глибоко регресивне. В дійсності жодне з розглянутих повстань не ставило перед собою мети заміни існуючих правопорядків якимись принципово іншими. Народні маси боролися не проти феодальної системи як такої, а проти її негативних виявів. У таких умовах значення народних рухів полягало насамперед у тому, що вони сприяли встановленню більш прогресивних форм соціально-економічних відносин на Русі.
Розділ VI
Етнічний розвиток Київської Русі
Етнічні процеси, що відбувалися на території східних слов’ян у середньовічні часи, викликали увагу дослідників у різні періоди розвитку історичної науки.
Глава 1
Східнослов’янське суспільство напередодні утворення Київської Русі
Слід нагадати, що вже Нестор Літописець виводив слов’янство з біблійних часів. За вісімсотрічний час вивчення процесу слов’янського етногенезу акценти робились на різні хронологічні періоди. Активно використовувались писемні джерела, а в останні десятиліття все більшого значення набувають археологічні дані, особливо для розкриття ранніх періодів етнічної історії слов’янства. На жаль, антропологи і етнографи відстають від фахівців з історії та археології у своїх доробках із згаданої теми. Особливо це стосується висвітлення ними етнічних процесів І — початку II тисячоліття н. е. Якщо можна пояснити труднощі антропологічного вивчення слов’янських старожитностей І тисячоліття н. е. пануванням у слов’янському світі обряду кремації померлих, то викликає здивування рівень наукових розробок етнографів-славістів, які не дуже випереджають своїх колег 50-х років XX ст.
734
ПСРЛ. — Т. 2— Стб. 489.