ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Для нас особливо цікаві паралелі між Стенфордським в’язничним експериментом і зловживаннями у в’язниці Абу-Ґрейб. Давайте коротко розглянемо основні пункти цього розділу звіту Шлезінґера:
Можливість жорстокого ставлення до затриманих під час глобальної війни з тероризмом була абсолютно передбачуваною на підставі чіткого розуміння принципів соціальної психології, а також численних відомих чинників ризику, пов’язаних з оточенням... Висновки зі сфери соціальної психології свідчать про те, що умови війни і динаміка операцій із затриманими несуть в собі ризики поганого поводження з людьми, і тому до них слід підходити з великою обережністю, ретельним плануванням і підготовкою.
Однак, зазначається у звіті, більшість воєначальників не були обізнані про ці важливі чинники ризику. Крім того, звіт Шлезінґера ясно дає зрозуміти, що психологічні підстави жорстокого поводження не можуть служити причиною виправдання злочинців. Як я вже неодноразово зазначав у цій книжці, «такі умови не виправдовують і не звільняють від відповідальності людей, які брали участь в умисних аморальних або незаконних діях», навіть при тому, що «певні умови сприяли жорстокому поводженню».
УРОКИ СТЕНФОРДСЬКОГО В'ЯЗНИЧНОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ
У звіті Шлезінґера ми знаходимо сміливу заяву про те, що «приклад Стенфордського експерименту надає повчальний урок для всіх військових операцій із затримання». Протиставляючи атмосферу у в’язниці Абу-Ґрейб порівняно м’яким умовам Стенфордського в’язничного експерименту, автори звіту вказують, що «під час операцій із затримання солдати діють у напруженій бойовій обстановці, яку ніяк не можна назвати м’якою». Така бойова обстановка, як і слід було очікувати, може сприяти набагато серйознішим зловживанням владою з боку військової поліції, ніж це дозволяли собі охоронці під час нашого в’язничного експерименту. Далі звіт Шлезінґера досліджує основне питання, з яким ми мали справу впродовж всієї нашого подорожі до витоків ефекту Люцифера.
«Психологи хотіли зрозуміти, як і чому люди і групи, які зазвичай діють гуманно, в певних обставинах можуть поводитися інакше». У звіті наведено декілька чинників, які допомагають пояснити, чому гуманні люди можуть поводитися жорстоко: деіндивідуалізація, дегуманізація, образ ворога, групове мислення, відключення моралі, соціальне сприяння й інші навколишні чинники.
Одним із таких навколишніх чинників є широко поширена практика роздягання затриманих. «Позбавлення одягу як техніка допиту отримало набагато ширше застосування: в Абу-Ґрейб групи затриманих залишалися голими впродовж тривалого часу». У вельми проникливому описі того, чому практика примусового роздягання стала однією з причин зловживань з боку військових поліцейських і інших солдатів у блоці 1А, звіт Шлезінґера підкреслює, що спочатку мета цього методу полягала в тому, щоб змусити затриманих відчути себе вразливими і заохотити їх співпрацювати зі слідчими. Однак зрештою ця тактика створювала атмосферу дегуманізації у цьому блоці.
З часом ця практика, ймовірно, стала чинити психологічний вплив на охоронців і слідчих. Одяг — один із найважливіших соціальних атрибутів, і тому його відсутність могла призвести до ненавмисних наслідків у вигляді дегуманізації затриманих в очах тих, хто з ними працював... Дегуманізація усуває етичні й культурні бар’єри, які зазвичай перешкоджають... образливому поводженню з іншими людьми».
Усі звіти, цитати з яких ми навели, а також і ті, про які ми тут не говорили, об’єднують два моменти. По-перше, вони описують безліч ситуативних і навколишніх чинників, що сприяли зловживанням у в’язниці Абу-Ґрейб. По-друге, вони визначають безліч системних і структурних причин цих зловживань. Але всі вони були зроблені на замовлення вищого військового командування або Міністра оборони Доналда Рамсфелда. Тому їхні автори не ризикують говорити про відповідальність вищого командування.
Щоб мати чіткішу картинку, ми залишимо ці очевидні докази нашої правоти і звернемося до нещодавнього звіту Human Rights Watch, найбільшої організації, що спостерігає за дотриманням прав людини в усьому світі (див. вебсайт http://hrw.org).
ЗВІТ HUMAN RIGHTS WATCH: «ТОРТУРИ ЗІЙДУТЬ З РУК?»[443]
«Тортури зійдуть з рук?» — так звучить доволі провокаційна назва звіту Human Rights Watch (квітень 2005 року). У ньому підкреслюється необхідність дійсно незалежного розслідування безлічі зловживань, катувань і вбивств ув’язнених, здійснених американськими військовими і цивільним персоналом. Звіт закликає притягти до відповідальності всіх архітекторів таких принципів, які призвели до безвідповідального і невиправданого порушення прав людини.
443
Див: www.hrw.org. Інше вартісне джерело—звіт СВС в програмі Fifth Estate, A Few Bad Apples, яку показано 16 листопада 2005 року. Тут розглядається динаміка подій в блоці 1А вночі, 25 жовтня 2003 року, коли кілька військових катували іракських в’язнів, а інші за цим спостерігали. Цей інцидент згадується в 14 розділі, його причиною була плітка що ці в’язні зґвалтували хлопчика, що виявилось не правдою. Доступно: http://web.archive.org/ web/20121107130947/http://www.cbc.ca/fifth/badapples/resource.html