ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Хороші пси виконують погані команди
У звіті Фея-Джонса чи не вперше докладно описано і засуджено деякі «допустимі» прийоми «підвищення ефективності» допитів. Так, у ньому зазначається, що ідею використання собак генерал-майор Джеффрі Міллер запозичив із в’язниці Ґітмо на Кубі. Але при цьому «залякування собаками під час допитів застосовувалося без належного дозволу».
Спочатку для залякування в’язнів офіційно використовували собак у намордниках, однак невдовзі намордники вже не одягали, посилюючи, так би мовити, чинник страху. У звіті Фея-Джонса зазначається, що один із цивільних слідчих [№ 21, представник приватної компанії САСІ] використовував собаку без намордника під час допиту, а потім попросив охоронця «відвести її додому». Щоб продемонструвати ув’язненим, що собака справді небезпечний, на очах у в’язнів йому дозволили розірвати на шматки матрац. Іншого слідчого (солдат №17,2-й батальйон військової розвідки) звинувачено в тому, що він не повідомив про неналежне використання собак, коли кінолог нацькував собаку на двох неповнолітніх затриманих, впустивши його до них в камеру без намордника. Цей слідчий також не доповів про те, що кінологи обговорювали «змагання» щодо залякування затриманих — кому з них швидше вдасться змусити в’язня намочити штани. Вони говорили, що собаки вже змусили кількох затриманих намочити штани від страху.
Оголені в'язні-дегуманізовані в'язні
Метод, коли ув’язнених роздягали догола і не віддавали їм одяг, допоки вони не погоджувалися співпрацювати, також запозичили з в’язниць в Афганістані і Ґуантанамо. Його стали використовувати у в’язниці Абу-Ґрейб, і в звіті Фея-Джонса наголошено на «відсутності субординації й невизначеності в питаннях його законності. Цей метод просто перенесли сюди з Ґітмо. Одяг [і нагота] як стимул для отримання інформації, ймовірно, сприяв поширенню “дегуманізації” серед затриманих і готував ґрунт для виникнення нових і серйозніших зловживань [з боку військових поліцейських]».
Оголошення винних: офіцери, працівники військової розвідки, слідчі, аналітики, перекладачі і санітари
Нарешті, звіт Фея-Джонса покладає провину на всіх, хто унаслідок проведеного розслідування виявилися відповідальними за зловживання стосовно затриманих у в’язниці Абу-Ґрейб. У звіті названо імена або особисті коди 27 осіб. Для мене тут важлива кількість тих, хто знав про зловживання, був їх свідком і навіть так чи інакше брав участь у них, але нічого не зробив, щоб їх попередити, припинити або доповісти про них. Вони продемонстрували охоронцям «соціальну згоду» на те, що в цій в’язниці можна робити все, що схочеш. Посмішки і мовчання цих осіб створювали соціальну підтримку в середовищі слідчих, які заохочували зловживання, що мало викликати суворий осуд. Тут ми знову бачимо, як зло бездіяльності призводить до зла в дії.
Санітари і медсестри винні в тому, що не завжди надавали допомогу жертвам. Вони спостерігали за приниженнями і в кращому разі просто відверталися. Вони підписували фальшиві висновки про смерть і брехали про причини травм і переломів кінцівок. Вони порушували клятву Гіппократа і «продавали душу за копійку», як пише професор медицини і прихильник етики біологічних досліджень Стівен X. Майлз у своїй книжці «Зневажена клятва»[440].
Докладний звіт двох армійських генералів мав би усунути будь-які твердження про те, що військові поліцейські з нічної зміни блоку 1А мучили в’язнів лише з власних збочених мотивів або керуючись садистськими порухами. Натомість на цих прикладах ми бачимо складні і багатогранні причинно-наслідкові зв’язки. Безліч інших солдатів і цивільних осіб так чи інакше брали участь у тортурах і зловживаннях. Одні робили це самі, інші допомагали, а треті спостерігали, але не повідомили про зловживання. Крім того, ми бачимо, що відповідальні за ці зловживання безліч офіцерів — відсутність нагляду з їхнього боку призвела до заплутаної нестерпної ситуації, в якій опинилися Чіп Фредерік і його підлеглі. Звіт не вказує на особисту участь генерала Санчеса у будь-яких неприпустимих діях.
Утім, на думку генерала Пола Дж. Керна, Санчес не може бути повністю звільнений від відповідальності. Керн заявив журналістам: «Ми не вважаємо генерала Санчеса винним, але ми вважаємо його відповідальним за те, що відбулося чи не відбулося»[441]. І тут ми бачимо дуже витончену гру слів: генерал Санчес не «винен», він просто «відповідальний» — і все! Ми будемо не настільки поблажливі до цього офіцера, коли влаштуємо наш уявний суд.
440
Steven Н. Miles, Oath Betrayed: Torture, Medical Complicity, and the War on Terror (New York: Random House, 2006).
441
Eric Schmitt, «Abuses at Prison Tied to Officers in Military Intelligence,» The New York Times, August 26, 2004.