Ходіння по муках
- Автор: Толстой Олексій Миколайович
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Ходіння по муках». Краткое содержание книги:
— Стій! Стій! Куди ви йдете?
Хведін висмикнув з кобури револьвер. Команда відхлинула від борту. Закипіла вода під пароплавними колесами.
— Стій же, стій! — кричали голоси. Шумів верболіз, якісь люди пробрались до берега, з’явилися червоні, схвильовані обличчя, махаючі руки. Всі показували на місто. Нічого за шумом не можна було розібрати. Хведін покрив, нарешті, всіх морськими словами. Але й без того стало все зрозуміло… В місті коло пристані з’явились димки, по річці розкотилися постріли. Хвалинськ був зайнятий білогвардійцями. Виявилося, що люди на острові — залишки гарнізону, який утік з міста, частково — місцеві партизани. Деякі з них були озброєні, але патронів не було.
Червоноармійці кинулись у каюти по гвинтівки. Хведін сам став за капітана і лаявся на всю водну широчінь такими прокльонами, що люди на острові зразу заспокоїлись, на обличчях з’явились усмішки. Хведін зопалу хотів був зразу атакувати місто в лоб з пароплава, висадити десант і розправитися. Але його спинив Іван Ілліч. В короткій суперечці Телєгін довів, що атака без підготовки неможлива, що неодмінно її треба комбінувати з обхідним рухом, і що Хведін не знає сил противника, і — може, у них артилерія?
Хведін тільки заскреготав зубами, але погодився. Нароплав під пострілами спускався заднім ходом по течії і зайшов із західного боку острова, звідки місто було закрите ліском. Тут ошвартувалися. Люди з острова висипали на піщаний берег, — було їх чоловік з п’ятдесят, обдерті, розпатлані.
— Та ви слухайте як слід, чорти, що ми вам говорити будемо, — кричали вони.
— До нас на підмогу Захаркін іде з пугачовськими партизанами.
— Ми ще позавчора до нього ходака послали.
І вони розповіли, що позавчора місцеві буржуї збройним наскоком зненацька захопили Совдеп, телеграф і пошту. Офіцери начепили погони, кинулись до арсеналу, відібрали кулемети. Озброїлись гімназисти, купчики, чиновники, навіть соборний диякон бігав по вулиці з мисливською рушницею. Ніхто не сподівався перевороту, не встигли вхопити гвинтівки.
— Наші командири розбіглися, продали командири…
— Ми — як барани, метаємось.
— Ех, ви! — тільки й сказав на це Хведін. — Ех, ви, сухопутні!..
На березі всі спільно стали радити військову раду. Телєгіна обрали секретарем. Поставили питання: відбирати Хвалинськ у буржуїв чи не відбирати? Вирішили відбирати. Питання друге: ждати пугачовських партизанів чи брати місто своєю силою? Тут засперечалися. Одні кричали, що треба ждати, бо у пугачовців є гармата, другі кричали, що ждати не можна — з хвилини на хвилину зверху з Самари підбіжать білі пароплави. Хведіну обридли суперечки, — махнув рукою:
— Ну, годі горло дерти, товариші. Ухвалено одноголосно: до вечора щоб Хвалинськ був наш. Запротоколь, товаришу Телєгін.
В цей час на лівому березі, на кручі, з’явилися верхівці: спочатку вискочили двоє, потім четверо, побачили пароплав — кудись поскакали. Потім зразу весь берег заряснів вершниками, на сонці блищали широкі списи, зроблені з кіс. Хвалинські почали кричати:
— Ге-еее-й, чиї будете-е-е?
Звідти відповіли:
— Загін Захаркіна, пугачовської селянської армії…
Хведін узяв рупор, надуваючи шию, загудів:
— Братішки, ми вам зброю привезли, махай на острів… Хвалинськ будемо брати…
Звідти закричали:
— Гаразд!.. У нас гармата є… Гони сюди пароплав…
Вершники на березі були одним із загонів партизанської селянської армії, що билася в самарських степах проти волостей, які визнали владу самарського тимчасового уряду.
Армія виникла зараз же після того, як чехословаки зайняли Самару. Місто Пугачовськ, — колись Миколаївськ, — стало центром формування. Сюди збиралися всі гарячі голови, хто охочий був поїздити на конях, всі, хто загнаний був знаменитим земельним скупником Шехобаловим на злиденний селянський наділ, всі, хто судився за землю з багатющими уральськими станичниками, всі, у кого через край перехлюпувалась душа, народжена в безкраїх степах, де вільно шумить пшениця, де селянин, поганяючи неквапливих волів, іде за важким плугом.
Противник виникав усюди, як степовий міраж. В селі збирався сход, багатенькі мужики, унтер-офіцери царської армії, приїжджі з Самари переодягнені агітатори кричали, що нема такого закону, щоб бідняк, батрак, безземельний бродяга сідав правити волостю, брав у заможних селян землю і хліб. І сход ухвалював надсилати в сусідні села ходаків, щоб окопувались. Зразу піднімалась ціла волость, витягали з потайних місць зброю, проорювали плугом борозни на кордоні, копали окопи на десятки верст.