ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Окрім цього серйозного недоліку — чисельності персоналу, — умови життя військових, що служили в Абу-Ґрейб, були надзвичайно погані. Тут не було їдальні, пошти, перукарні й кімнати психологічного розвантаження. Постійні мінометні удари, а також періодичні автоматні й ракетні обстріли становили серйозну загрозу для життя військових і затриманих. Крім того, в’язничний комплекс був переповнений, і бригада відчувала нестачу відповідних ресурсів та персоналу, необхідних для вирішення серйозних логістичних проблем. Також через дружні відносини між військовими бригади, що склалися під час попередньої спільної служби, часто виявлялися важливішими за субординацію у комунікації між начальниками і підлеглими.
Таґуба називає імена командирів, які безвідповідально ставилися до своїх обов'язків
На відміну від інших розслідувань стосовно зловживань в Абу-Ґрейб, звіт генерала Таґуби вказує імена тих, хто виявився неспроможним виконувати обов’язки командирів, і тому заслуговує певного покарання. Варто перелічити деякі причини, з яких генерал зазначає імена багатьох воєначальників, чиї методи керівництва стали не прикладом військового командування, а пародією на нього. Ці офіцери повинні були забезпечити військових поліцейських дисциплінарною структурою, але не зробили цього:
Досліджуючи завдання 800-ї бригади військової поліції в Абу-Ґрейб, я виявив, що відбувалися явні непорозуміння і неефективна взаємодія між командиром 205-ї бригади військової розвідки, яка керувала ПОБ [передовою оперативною базою] Абу-Ґрейб після 19 листопада 2003 року, і командиром 800-ї бригади військової поліції, яка контролювала затриманих всередині закладу. Між цими підрозділами не було чіткого поділу відповідальності, а також координації дій на рівні командування й інтеграції функцій. Координація відбувалася на найнижчих рівнях за відсутності нагляду з боку командування...
Прочитавши звіт Таґуби, я зміг дійти лише до одного висновку: в’язниця Абу-Ґрейб перетворилася на «колгосп тварин» вже на рівні офіцерів, а не тільки на нічній зміні військових поліцейських армійського резерву, які працювали в блоці 1А. Дванадцять офіцерів і військовослужбовців некомандного складу отримали догани або дисциплінарні стягнення (м’які) за негідну поведінку, безвідповідальне ставлення до своїх обов’язків, відсутність керівництва і зловживання алкоголем. Показовий приклад — капітан Лео Мерк, командир 870-ї роти військової поліції. Його звинувачували в тому, що він фотографував жінок-військових свого підрозділу голими без їхнього відома. Ще один військовослужбовець некомандного складу отримав догану за недбале ставлення до своїх обов’язків — заприятелювавши з молодшими за званням військовими, він без жодного приводу стріляв з їхніх гвинтівок М-16 і випадково підірвав бак з паливом!
Таґуба рекомендує усунути від командування, звільнити з лав або оголосити догану в письмовому вигляді приблизно десятку офіцерів, які займали командні посади, — якраз тим людям, які повинні були служити прикладом для пересічних військових і резервістів під їхнім командуванням.
Проте винні не тільки військові. Розслідування показало, що кілька цивільних слідчих і перекладачів без жодних на те повноважень залучали військових поліцейських до допитів у блоці 1-А, а також особисто брали участь у зловживаннях. Серед них у звіті Таґуби згадуються Стівен Стефановіч, цивільний слідчий-контрактник, і Джон Ізраель, цивільний перекладач-контрактник, обидва з 205-ї бригади військової розвідки.
Стефановіча звинувачено в тому, що він «дозволяв і/або інструктував військових поліцейських, яких не навчали методам ведення допитів, готувати затриманих до них шляхом “створення умов”, на що ті не мали повноважень і [sic] згідно з правилами і принципами поведінки. Безсумнівно, він знав, що його інструкції спонукають військових поліцейських до фізичного насильства» (курсив для наголошення). Це підтверджує слова Фредеріка і Ґренера. що їх підштовхували до зловживань цивільні особи, і саме вони, на думку військових поліцейських, відповідальні за ситуацію в блоці 1А, бо прагнули отримати важливу розвідувальну інформацію будь-якими доступними засобами.
Приклад негативних наслідків «“зла бездіяльності” видно із зауважень Таґуби щодо сержанта Снайдера. Той не доповів про поведінку свого безпосереднього підлеглого, який знущався над затриманими, наступаючи черевиками їм на руки і на ноги в його присутності».