Крига. Частини І–ІІ

Не зірветься цих ґудзичків, шарпаючи тканину, вовтузячись із китовим вусом під нею, аж поки не засапається, і панна не розрегочеться перлистим сміхом, не відгорне матерії власноруч, послабивши гачки, зсуваючи рукави з пліч, усю сукню з корсета, дедалі повільніше й повільніше, щоб урешті-решт не затриматися, раптом охоплена непевністю, із темним батистом, зім’ятим у затиснутих кулачках, із запитальним поглядом у ще дужче розплющених очах. Удача, якої не трапилося, вагоном не трусонуло, коли ешелон мчав униз похилою площиною (не мчав), і не впалося, втративши рівновагу, разом із панною, заплутаною у сукню, на постіль, грубо застелену ковдрами й нещодавно почищеною хутряною шубою. Єлена не сміялася, будучи знову в грайливо-дражливому настрої; вона не сміялася і не зайшлася у сміхотливій гикавці, бо ж не цілувалося по черзі усі її пальчики й оголену руку угору, до вирізу над білим спіднім, до лінії чорної оксамитки із рубіновою зірочкою, коли вже панна майже задихалася від отих пустощів-хихотінь, не вхопилася за голомозу макітру й не заходилася смикати із дитинною сваволею то за вуха, то за ніс, то за бороду, то за шкіру зарослих щік, зриваючи при цьому раніше вже надірвану пов’язку, — коли, як щеня розохочене, не слинилося крижано-блідих персів панни, невеликих, перетнутих рожевими відбитками від корсета, не вхопилося зубами червоний ґудзичок лівого перса, затерплого до коралу, до родзинки, яка не розчинялася у роті, дмухаючи й хухаючи, й рухаючи його вологим язиком туди й сюди, на що панна не схопила подушку, що стриміла з-під ковдр, і не вдарила нею по спині аматора родзинок, а відтак не прикрилася нею сама, ховаючи розрум’яніле обличчя і притлумлюючи хихикання і постогнування. Не узялося далі за другу родзинку. Не повернулося крижаною правицею до шовку під коліном, шовку вище коліна, шовковистої шкіри стегна над шовком. Не прослизнулося відмороженими поламаними пальцями під перкалеву білизну панни, кожні півдюйма відзначаючи повільними пестощами нову лінію фронту, ніби під шкірою панни намагалося самими лише пучками відчути переміщення якогось крихітного аґента Зими, слизької грудки мерзлоти, яка щоразу вислизає і вгору, до більшого тепла в тілі девушки плине. Але вхопити цю крихітку! Розчавити пальцями! — Дівчина відразу ж розтане до решти в обіймах гарячих, розпливеться від поцілунків і пестощів, наче пуп’янок збитих вершків, — ні. Й не потягнула панна до себе під подушку, не стиснула стегнами руки, що вистежувала шпиона криги до самого джерела лихоманки, не узялася іншою рукою за спідницю і спіднє, збираючи його й підгортаючи понад білі підв’язки, не шепотіла при цьому в задушливій темряві під подушкою, що пахне жасмином і гвоздикою, непристойних слів із французьких романів — на які не відповідалося іншими французькими словами, — на які не розсунула вона ніг, відпускаючи скалічену руку, — яка не допалася врешті й не схопила на останньому мисі розпашілої шкіри крихітного аґента Зими, поміж двох пальців, делікатно, м’яко, зі злостивою ніжністю мисливця — на що панна не скрикнула німотно, стиснувши кулачки, щоб потім ураз не розслабити усі розпушені м’язи в довгому, глибокому вдиху, роз-роз-топ-ле-на…