Крига. Частини І–ІІ

Про невчинене

Уночі, при вимкнутому світлі, з притиснутою до чорної шиби скронею, коли жандарм у коридорі рахує уголос загиблих по именах и отчествах, десь далі в люксі ридає девушка, й кров тонкою цівкою стікає з-під перев’язі під оком: Зневага є одним із облич сорому.

Зневага є одним із облич сорому, як заздрість є одним із облич захоплення, а ревнощі — любови. Загорнулося щільніше в товсті ковдри. Горня з гарячим чаем пекло шкіру рук, і це було добре. Шмигнулося носом. Катар, він першим з’являється після повернення з морозу. За вікном отделения переміщувалася сибірська ніч. Длук-длук-длук-ДЛУК, через кілька годин, ще до світанку або на самому світанку, прибудеться до Іркутська. Двері купе залишалися незамкнутими, прочиняючись то ширше, то менше, щомиті за ними яскраво освітленим коридором проходили постаті в мундирах і в цивільному, нерідко зупиняючись і зазираючи всередину отделения. Пересталося на них зважати. Якби не порука Тесли й міністерські папери… Проте розум російського чиновника в Країні Криги не знає посередніх станів, непевні й напівправдиві твердження вислизають йому з гадки, як вологе мило з-поміж пальців. Якщо не преступник і не террорист, — міркує собі урядник, — це наша людина, а все, що чинить, він чинить за офіційним поручением. Навіть Ґросмайстера повернули. Встромилося його назад за пояс, загорнутого в церату й ганчірки: коли брилка крижліза не тиснула на живіт, відчувалося покаліченим, неповним, як після операції видалення фунта нутрощів. Доктор Тесла, видряпавшись із перевернутого вагона, й словом не заїкнувся про Ґросмайстера, коли в його присутності урядник питав про крижаний револьвер. Потім з’ясувалося, що під заваленим лютим на двірці загинули чотири особи, в тому числі якийсь святий каліка, котрий тут продавав подорожнім благочестиві образки. А хто порішив лютого? Хто людей зненацька кригою попроколював? Mademoiselle Філіпов представила папери Особой Его Императорского Величества Канцелярии, що ставили таємницю і безпеку машин доктора Тесли над усіма іншими законами; ну й, на щастя, було тіло настоящего террориста, а також друга бомба, яку незабаром знайшли під снігом, невибухлий заряд динаміту, схований усередині дерев’яного копила. Шість годин знадобилося для очищення рейок і переміщення рухомого складу експреса на вільну колію. Вантажні вагони залишилися на станції Зима, але довше затримувати пасажирів експреса, а особливо люкса, місцеві поліцейські й жандарми не мали повноважень, адже навіть окружний исправник був недоступний для термінового виклику. Тож Нікола Тесла залишився на станції Зима зі своїм арсеналом, під вартою двох пом’ятих охранников і половини поліції міста. Він запевнив, що прибуде до Іркутська через кілька днів. Більшу частину устаткування можна буде відремонтувати, замах обійдеться йому в два або три тижні додаткової роботи. Не малося змоги поговорити з ним на самоті. Два-три тижні — тобто, навіть коли все складеться якнайкраще, він не вирушить із Іркутська до Кєжми швидше, ніж у жовтні. Й тут уже не чиновников Раппацького слід боятися, а передусім фанатиків Распутіна. Адже мартинівець у Єкатеринбурзі застеріг, що вони чекають, що пішов указ у секті, попереджено віруючих у містах на трасі Транссибу. Й не ходилося після випадку в Єкатеринбурзі на самотні прогулянки, хіба що прослизалося із люкса до вантажного й назад, але й це на очах у всіх, безпечно. Аж доки не почалися хуртовини. В’їхалося у Країну Лютих, почалися хуртовини й двічі спокусилося долю: раз у Канську Єнісейському, з панною Крістіною, і раз на станції Зима, з панною Єленою. Якби ж то Крістіна опинилася на місці Єлени… Але — хто знає? Адже насправді не знається mademoiselle Філіпов. Як і не зналося капітана Прівєженського. Ковтнулося гарячий чай, він увійшов у переохолоджені органи, наче кислота у деревину. Права рука вже не трусилася так виразно, біль від розмороження був стерпним, чутливість швидше поверталася до пальців. Можливо, вдруге й справді легше. Можливо, всоте взагалі нічого не відчутно. В тисячний раз — можливо, буде вже фізична насолода, спасіння в упокоренні тіла. Так, мабуть, починається дорога кожного мартинівця, на такий шлях, либонь, ступив і Батько Мороз. Мгммм. Якби ж вдалося перетворити це на сприятливу обставину… Було очевидно, що знайдуть, що наздоженуть — і наздогнали. Вони чекають і в Іркутську, це ясно, як двічі два чотири, а на землі Криги ще вдвічі певніше. Як переконати мартинівців? Чим їх привабити? «У Краю Лютих не трапляються раптові навернення і бунти серця. Хто яким сюди прибуде, таким, найпевніше, й зостанеться». Якби, однак, в’їхати до Іркутська кимось іншим, тобто не Бенедиктом Ґерославським, — якби укритися — замаскуватися — заперечити… Ні! Так само хутко, як прийшла, ця думка й відринула, вже цілком нереальна. Мороз сидів глибоко в кістках. За шибою, коли двері причинялися, затемнюючи отделение, маячіли бліді вали снігу, крижані краєвиди Надбайкалля, яке вже понад тринадцять років було занурене в вічну зиму; але іноді — при іншому положенні дверей — з’являлося також пом’яте обличчя Бенедикта Ґерославського. Жандарм прочитав наступне ім’я. Скорчилося у вікні гримасу, яка не була посмішкою.