Чому Захід панує - натепер
- Автор: Моррис Иэн Мэттью
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: КЛІО
- ISBN: 978-617-7023-09-7
- Переводчик: Ольга Кочерга
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:
Швидший транспорт та зв'язок спричинили вибухове зростання ринків. У далекі 1770-і роки Адам Сміт усвідомив, що багатство залежить від обсягу ринків та поділу праці. Якщо ринки великі, кожен може виробляти те, що може зробити найдешевше та найліпше, потім продавати й використовувати прибуток на купівлю будь-чого потрібного. Це, на думку Сміта, мало зробити всіх багатшими, якщо вони намагатимуться робити все для себе. Ключем, вважав Сміт, була лібералізація: економічна логіка вимагала зламати стіни, що відокремлювали людей, та дати їм змогу тішитися своєю "пристрастю торгувати, торгуватися та обмінювати одну річ на іншу"[403].
Але сказати це було легше, ніж зробити. Виробники найдешевших товарів у світі, як-от британські промисловці, всіляко підтримували вільні ринки, але ті, хто виробляли неконкурентоспроможні наддорогі товари, як-от британські фермери, часто вважали, що краще лобіювати в парламенті підвищування тарифів для ефективніших суперників, ніж переходити на нові напрями праці. Аби переконати британських урядовців припинити протекціонізм, потрібні були кровопролиття, падіння уряду та перспектива голоду, але коли вони це зробили (і коли середнє мито на імпорт поменшало від понад п'ятдесяти відсотків близько 1825 року до менш ніж десяти через п'ятдесят років), стали реальністю глобальні ринки.
Декому загальне захоплення вільними ринками видавалося божевіллям. Британські виробники експортували потяги, кораблі та машини, а британські фінансисти позичали чужоземцям гроші, аби вони все це купували. По суті Британія будувала промисловість у країнах, що могли кинути виклик її економічному домінуванню. Однак вільні торгівці вбачали в божевіллі певний метод. Продаючи та позичаючи скрізь та всім, навіть суперникам, Британія створила такий великий ринок, що могла зосередитися на тих промислових (і дедалі більше фінансових) напрямах, що давали найбільші прибутки. Мало того, американці та європейці використовували британські машини, аби виробляти харчі, що їх потребувала Британія, а прибутки від продажу харчів Британії давали їм змогу купувати ще більше британських товарів.
Вільні торгівці вважали, що виграють всі чи принаймні всі, хто хоче проковтнути тверду ґредґриндівську логіку лібералізації. Ентузіязм Великобританії поділяли далеко не всі країни (зокрема, Німеччина та Сполучені Штати захищали від британської конкуренції свою молоду промисловість), тим не менш на початок 1870-х років західний осередок був ефективно пов'язаний єдиною фінансовою системою. Різні валюти були за фіксованими курсами прив'язані до золота, що зробило торгівлю передбачнішою та змусило уряди грати за ринковими правилами.
Але це був лише початок. Лібералізацію не могли зупинити кордони, вона змітала бар'єри між націями, але залишала непошкодженими бар'єри всередині них. Лібералізація була комплексним явищем, що найчіткіше побачили Маркс та Енгельс:
Безперестанна революція виробництва, безперервне потрясіння всіх суспільних відносин, вічна непевність і рух відрізняють буржуазну епоху від усіх попередніх. Всі застиглі, заіржавілі відносини з їх світою з давніх-давен шанованих уявлень і поглядів руйнуються, всі новоутворені старіють ще до того, як встигнуть закостеніти. Все станове і застигле випарюється, все святе оскверняється, і люди, нарешті, змушені подивитись тверезими очима на своє життьове становище, на свої взаємні відносини.[404]
Якщо традиційні правила та настанови щодо того, як люди мають одягатися, кого належить обожнювати та яку роботу виконувати, суперечать продуктивності та зростанню ринку, ці традиції треба відкинути. "Єдиною виправданою метою людства, усіх разом і кожного окремо, є самозахист від свободи дій будь-кого з-поміж себе"[405], — писав ліберальний теоретик Джон Стюарт Міл. — Над собою, над своїм тілом та розумом індивід є володарем". Все інше могло бути предметом захоплення.
Кріпацтво, гільдії та інші легальні обмеження на рух та місце проживання розпадалися. Покінчити з рабством в Америці 1865 року довелося ціною війни, але інші західні рабовласницькі держави протягом одного покоління узаконили мирні (й часто вигідні) способи покласти кінець цій давній інституції. Наймачі дедалі більше йшли на компроміси з робітниками, й після 1870 року більшість країн узаконили профспілки та соціялістичні партії, гарантували виборче право чоловікам і забезпечили безплатну обов'язкову освіту. З більшанням заробітної платні деякі уряди запропонували плани пенсійного заощаджування грошей, суспільні програми здоров'я та страхування від безробіття. У відповідь робітники погодилися служити в арміях та флотах. Зрештою, коли є так багато чого захищати, хто відмовиться воювати?
403
"пристрастю торгувати...": Smith, Wealth of Nations (1776), chapter 2.
404
"Безперестанна революція...": Marx and Engels, Communist Manifesto, chapter 1.
405
"Єдиною виправданою...", "Над собою...": John Stuart Mill, On Liberty (1859), chapter 1.