Чому Захід панує - натепер

Думки щодо того, що саме робив цей новий клас, драстично поділилися, але більшість погоджувалися, що, що б то не було, воно все змінювало. Дехто вважав мільйонерів, що вивільнювали та продавали енергію, героями, чия "енергія та наполегливість, керовані розумними вислідами, [просто] убезпечували їхню звичайну винагороду"[385]. Так казав Семюел Смайлз, автор класичної вікторіянської Самодопомоги. "У давні часи, — писав він, — вироби висококваліфікованого виробництва були здебільшого розкошами, призначеними небагатьом, тоді як тепер" — завдяки капітанам промисловости — "найвитонченіші інструменти та двигуни застосовують у індустрії предметів широкого вжитку для великих мас суспільства".

Однак інші вважали промисловців важколицими тварюками в сюртуках, подібними до містера Ґредґринда з Дикенсових Важких часів. "Життя потребує лише фактів, — вважав Ґредґринд. — Не сади нічого іншого й викорінюй усе інше"[386]. Дикенс дізнався про промислову революцію у важкий спосіб: йому довелося працювати чистильником взуття, поки батько сидів у борговій тюрмі, тому він мав до Ґредґриндів особливе ставлення. На його погляд, вони позбавляли життя краси, заганяли робітників у міста, що руйнували душі, як уявний Коуктаун, "тріумф факту... місто машин та високих коминів, що з них завжди й назавжди виповзали нескінченні зміясті дими"[387].

Звичайно, в реальному житті було чимало Ґредґриндів. Молодий Фрідріх Енгельс описував свою зустріч з одним з них у 1840-ві роки в Манчестері й спробу розповісти про важке становище робітників цього реального Коуктауна. "Він слухав уважно, — пише Енгельс, — а на розі вулиць, де ми розійшлися, завважив: "А втім, тут роблять чимало грошей. До побачення, сер!""[388]

Бізнесовець був правий: діставши доступ до енергії, замкненої у викопному паливі, двигуни Боултона та Вата вивільнили бурю роблення грошей. Проте Енгельс також мав рацію: робітники, що робили гроші, майже їх не бачили. Між 1780 та 1830 роками вихід продукції в перерахунку на одного робітника зріс на понад 25 відсотків, а платня зросла заледве на 5 відсотків. Решту забирали як зиск. В [робітничих] нетрях накопичувався гнів. Робітники створювали спілки й вимагали Народної хартії; радикали креслили плани повалення уряду. Сільськогосподарські робітники, чиєму способові життя загрожували механічні молотарки, 1830 року розбивали машини, палили копиці сіна та підписували погрозливі листи аристократам піратським іменем "Капітан Свінг". Скрізь магістрати та духівництво спіймали подув якобінізму (це їхній загальний термін на позначення заколотів у французькому стилі), а заможні люди накинулися на нього усією вагою держави. Кавалерія топтала демонстрантів, юніоністів ув'язнювали, руйначів машин кораблями доправляли до штрафних колоній у найвіддаленіших околицях Британської імперії.

Марксові та Енгельсові процес видавався кришталево ясним: західна індустріялізація рухала суспільний розвиток вгору швидше, ніж будь-коли, але водночас надавала швидкости парадоксові розвитку[389]. Перетворивши людей просто на "руки", колісні зубці з плоті та крови на млинах та фабриках, капіталісти давали їм також спільну підставу перетворитися на революціонерів. Вони зробили висновок, що "буржуазія продукує передусім своїх власних могильників... Нехай пануючі класи тремтять перед комуністичною революцією. Пролетарям нічого втрачати, крім своїх кайданів. А здобудуть вони цілий світ. Пролетарі всіх країн, єднайтесь!"[390]