Чому Захід панує - натепер

Ділки намагалися всіх переконати, що опій "для верхніх верств китайського суспільства був тим самим, чим були бренді та шампанське для верхів англійського суспільства"[410], але це було не так і вони це знали. Опій залишав по собі слід зі зруйнованих життів так само жорстоко, як у теперішніх внутрішніх містах. Він зашкодив також селянам, що ніколи не бачили опійної люльки, бо відплив срібла до наркоторгівців підвищив ціну металу й селяни мусили продавати більше зерна, аби дістати досить срібла на сплату податків. На 1832 рік податки були фактично вдвічі вищі, ніж за п'ятдесят років до того.

Деякі радники імператора Даоґуана пропонували цинічний ринковий розв'язок: легалізувати опій, аби місцевий опійний мак підірвав британський імпорт, зупинив відплив срібла та збільшив прибуток від податків. Проте Даоґуан був добрим конфуційцем і, замість перейнятися важливішими потребами своїх підданців, вирішив врятувати їх від них самих і 1839 року оголосив зіллю війну.

У вступі я вже дещо сказав про цю війну з зіллям. Спочатку все було добре. Даоґуанів заступник у справах, пов'язаних із зіллям, конфіскував тонни опію, спалив його та скинув у океан (написавши перед тим належну класичну поему з вибаченням перед морським богом за забруднення його володінь). Але потім все пішло не так добре. Британський торгівельний комісіонер, визнавши, що там, де не спрацьовує магія ринку, може краще спрацювати магія зброї, втягнув свою батьківщину, не спитавши її згоди, в стрілецьку війну проти Китаю.

Далі відбулася шокова демонстрація сили зброї промислової ери. Британською секретною зброєю була Немесида, новітній суцільнометалевий пароплав. Навіть Королівський флот мав застереження щодо застосування такої радикальної зброї; як визнав капітан корабля, просто "плавальні властивості дерева роблять його найприроднішим матеріялом у кораблебудуванні незалежно від форми чи оздоблення, і так само здатність металу тонути робить його на позір вкрай малопридатним на такі потреби"[411].

Занепокоєння видавалося цілком підставовим. Залізний корпус спричиняв порушення дії компаса, Немесида зачепила скелю ще до того, як полишила Англію, й ледве не тріснула навпіл біля мису Доброї Надії. Капітан втримав її на плаву, лише коли матроси звісилися за борт попри ревіння вітру та залатали її боки шматками заліза та старими дошками. Але коли корабель досяг Ґуанчжоу, всі негаразди забулися. Немесида виправдала свою назву. Вона легко проходила мілкі ділянки, де не міг рухатися жоден дерев'яний корабель, і трощила на друзки все, що чинило опір.