Чому Захід панує - натепер

Це вигадана сцена, але так само, як усі оповіді Жуля Верна, Навколо світу за вісімдесят днів має міцне фактичне підґрунтя. Чоловік із влучним іменем Джордж Трейн[393] 1870 року справді здійснив навколосвітню подорож за вісімдесят днів, і хоча вигаданий Фоґ, коли його зраджували технології, мандрував на слонах, санях та кораблях[394], ані він, ані Трейн на змогли б завершити свої подорожі без цілком новітніх технічних тріумфів — Суецького каналу (відкритого 1869 року), залізниці Сан-Франциско-Нью-Йорк (будівництво завершено того самого року) та залізниці Бомбей[395]—Калькута (завершеної 1870 року). Світ, як завважив перед початком подорожі Фоґ, вже був не таким великим, як раніше.

Піднесення суспільного розвитку та ширшання осередків завжди відбувалися одночасно, коли колоністи виносили назовні нові способи життя, а люди з периферій наслідували їх, чинили їм опір чи тікали від них. Дев'ятнадцяте сторіччя відрізнялося лише масштабом та швидкістю, але ці відмінності змінили перебіг історії. До дев'ятнадцятого сторіччя великі імперії домінували у тій чи тій частині світу, підкоряли їх своїй волі, але нові технології скасували всі обмеження. Вперше постала змога перетворити лідерування в суспільному розвитку на глобальне панування.

Перетворення енергії викопного палива на рухову енергію знищило відстані. Вже 1804 року британський інженер показав, що легкі високотискові мотори могли штовхати вагони уздовж залізних рейок, а у 1810-і роки такі самі двигуни вже рухали колісні пароплави. Минуло ще одне покоління натхненного майстрування, й знаменита Ракета Джорджа Стивенсона пихкала уздовж залізниці Ліверпуль-Манчестер зі швидкістю двадцять дев'ять миль на годину[396], а пароплави перетинали Атлантику. Суспільний розвиток перетворював географію швидше, ніж будь-коли раніше: кораблі, незалежні від вітру та хвиль, могли плисти не лише куди хотіли, а й коли хотіли, а якщо хтось проклав рейки, товари могли пересуватися суходолом майже так само дешево, як водою.

Технологія змінила колонізацію. Понад 5 мільйонів британців (з населення у 27 мільйонів) від 1851 до 1880 року емігрували, здебільшого до найдальшого нового прикордоння в Північній Америці. Від 1850 до 1900 року ця "біла чума"[397], як називає її історик Наел Ферґюсон, вирубала 168 мільйонів акрів американських лісів, понад десятиразову площу землі, придатної до землеробства в Британії. Вже 1799 року мандрівник записав, що американські піонери "мають нездоланну відразу до дерев... вони безжально вирубують все, що бачать... усі поділяють однакову долю і залучені до однакового спустошування"[398]. Через сто років їхня відраза лише побільшала, підживлювана викорчовувачами, вогнеметами та динамітом.

Безпрецедентний сільськогосподарський бум годував так само дивовижні міста. 1800 року в Нью-Йорку було 79 000 мешканців, 1890 року — 2,5 мільйони. Тим часом Чікаґо стало дивом світу. Місто в преріях, що 1850 року мало тридцять тисяч мешканців, на 1890 рік було шостим містом у світі з понад мільйоном населення. Порівняно з Чікаґо Коуктаун видавався гречним. Як писав здивований критик,