Чому Захід панує - натепер
- Автор: Моррис Иэн Мэттью
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: КЛІО
- ISBN: 978-617-7023-09-7
- Переводчик: Ольга Кочерга
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:
Маркс та Енгельс вважали, що капіталісти самі винні, бо відгородили сільську місцевість та змусили позбавлених майна людей іти до міст і ставати рабами на заробітній платні, але вони оперували неправильними фактами. Багаті землевласники не зганяли сільських мешканців з землі; причиною був секс. Інтенсивне землеробство насправді потребувало більше робочих рук, а не менше, і справжньою причиною того, що люди з ферм ішли до міст, було відтворювання. Тривалість життя від 1750 до 1850 року побільшала приблизно на три роки, й хоча історики не можуть дійти згоди, чому це трапилося (менше сплесків чуми? більше поживних харчів? краще водопостачання та каналізація? розумніші методи виховання дітей? бавовняна білизна? щось цілковито відмінне?), ці додаткові дітородні роки означали, що жінки вирощували більше дітей, якщо не одружувалися пізніше, не кохалися в інші способи чи не знищували своїх малят. Насправді жінки таки змінили поведінку, але не так сильно, щоб скасувати свої довші життя, й населення Британії від 1730 до 1830 року зросло приблизно вдвічі (до 14 мільйонів). Близько мільйона цих додаткових людей залишилися на землі, але 6 мільйонів шукали роботи в містах.
Ці тверді факти щодо відтворювання роблять склянку промислової революції напівповною замість напівпорожньої: індустріялізація завдавала травм, але інші варіянти були ще гіршими. У шістнадцятому сторіччі з ростом населення на всьому Заході поменшала заробітна платня, а в Британії платня після 1775 року зросла й перевищила платню в усіх інших місцях (рисунок 10.3). Коли британці масово голодували у жахливий ірландський голод 1840-х років, причиною були більше жадібність землевласників та дурість політиків, ніж промисловість (в Ірландії її було на диво мало).
Іронія полягає в тім, що приплив повернув на користь робітникам у ті самі роки, коли Маркс та Енгельс формулювали свої доктрини. Від 1780 року капіталісти витрачали значну частку прибутків на сільські будинки, купівлю звання пера та інші пастки для кар'єристів, але ще більше вони вкладали в нові машини та млини. Близько 1830 року ці інвестиції зробили механічно підсилену працю кожної недохарчованої, погано освіченої "пари рук" такою прибутковою, що боси часто воліли укладати зі страйкарями угоди замість звільняти їх і змагатися з іншими босами в пошуках нових. Протягом наступних п'ятдесятьох років платня зростала так само, як прибутки, і 1848 року, коли Маркс та Енгельс оприлюднили Маніфест Комуністичної партії, платня британських робітників нарешті почала досягати рівнів, які були після Чорної Смерти.
Так само, як будь-яка інша епоха, 1830-і роки дістали мислення, якого потребували, і з більшанням вартости робітників середній клас почав виявляти своєрідне співчуття до пригноблених. З одного боку, безробіття почало видаватися явною вадою і злидарів заганяли (заради їхньої користи, казали середні класи) до майстерень. З іншого — Дикенсова картина цих майстерень зробила Олівера Твіста бестселером, а гаслом часу стала реформа. Офіційні комісії ганьбили міську злиденність; Парламент заборонив дітям до дев'яти років працювати на фабриках і обмежив сорока вісьмома годинами робочий тиждень дітей до тринадцяти років. До того ж почалися перші непевні кроки до загальної освіти.
Ці ранні вікторіянські реформатори нині можуть видаватися лицемірами, але сама ідея практичних кроків до покращення життя незаможних людей була революційною. Контраст зі східним осередком особливо сильний: в Китаї, де Ґредґринди, Коуктауни та робітничі руки залишалися явно рідкісними, навчені джентльмени далі дотримувалися віковічної традиції висилати імперським чиновникам рукописні сувої про схеми утопічних реформ, а ті далі дотримувалися так само давньої традиції такі проекти ігнорувати. Потенційні реформатори далі походили здебільшого з маргінальної еліти. І Хун Лянцзі (засуджений до смерти за "крайню непристойність" після того, як піддав критиці бездіяльність уряду в соціяльних питаннях), і Ґун Цзичжень (ексцентричний пан, що носив дивне вбрання, вживав дику каліграфію та шалено грав у азартні ігри), доказово найконструктивніші суспільні критики, по кілька разів не змогли скласти найвищий іспит, до того ж жоден з них не мав великого впливу. Навіть надзвичайно корисні практичні схеми, зокрема проект 1820-х років доправляти рис до Пекіна морем, аби уникнути розпаду та корупції на Великому китайському каналі, були приречені на забуття.