Чому Захід панує - натепер
- Автор: Моррис Иэн Мэттью
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: КЛІО
- ISBN: 978-617-7023-09-7
- Переводчик: Ольга Кочерга
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:
1842 року британські кораблі перекрили Великий канал і Пекін опинився під загрозою голоду. Генерал-губернатор Ціїн, що мав вести мирні перемови, запевнив свого імператора, що він все одно міг "подолати ці незначні негаразди й досягти нашої більшої мети"[412], але в реальності він дав британцям — потім американцям, потім французам, потім іншим європейцям — доступ до китайських портів, що його вони вимагали. А коли китайська ворожість до цих чужинських дияволів зробила концесії менш прибутковими, ніж вони сподівалися, західняки зажадали більшого.
Західняки ворогували й між собою, бо кожна країна побоювалася, що комерційний конкурент дістане якусь концесію, що похитне становище її торгівців на нових ринках. 1853 року суперництво вихлюпнулося до Японії. Комодор Метью Пері зайшов до заточини Едо й зажадав права заправляти там паливом американські пароплави, що прямували до Китаю. Він привів лише чотири новітні кораблі, але їхня вогнева потужність була більша, ніж у всієї вогнепальної зброї в цілій Японії. Зачудований свідок написав, що його кораблі були "фортецями, що вільно рухалися по воді... Ми гадали, що на морі сталася велика пожежа, але насправді ми бачили чорний дим з їхніх труб"[413]. Японія надала американцям право торгувати в двох портах; Британія та Росія негайно зажадали — й отримали — те саме.
Домагання переваг на цьому не припинилися. У додатку до угоди з Китаєм від 1842 року британські правники вигадали новий статус "нації найбільшого сприяння", що означало, що, якщо Китай щось надавав іншій західній державі, він мав те саме надати Британії. Угода між Сполученими Штатами та Китаєм від 1843 року містила положення про нові перемовини через дванадцять років, отже, 1854 року британські дипломати зажадали такого самого права. Цин зволікали з відповіддю, тоді Британія почала нову війну.
Навіть Британський парламент вирішив, що це трохи занадто. Він засудив дії прем'єр-міністра Палмерстона, його уряд впав, але виборці повернули його переважною більшістю. 1860 року Британія та Франція окупували Пекін, спалили Літній палац і відправили Ауті до Балморалу. Аби не програти в наступних перемовах, американський консул нав'язав Японії нову угоду під загрозою, що інакше британські кораблі відкриють шлях до країни опієві.
1860 року Захід завис над світом, як колос, його можливості видавалися безмежними. Давній східний осередок, що лише сторіччя тому хвалився найвищим суспільним розвитком у світі, ставав новою периферією західного осередку так само, як колишні осередки в південній Азії та Америках. Північна Америка, що її потужно заселили європейці, намагалася стати самодостатнім осередком. У відповідь на таку масову реорганізацію географії європейці далі створювали нові й нові прикордоння. Їхні пароплави несли білу чуму колоністів до південної Африки, Австралії та Нової Зеландії, а назад везли вантажі зерна та овець. Африка, що аж до 1870 року була на європейських мапах здебільшого білою плямою, на 1900 рік майже цілком опинилася під європейським пануванням.
Економіст Джон Мейнард Кейнс 1919 року згадував про ці часи, як про золотий вік, коли
середнім та вищим класам [Заходу] життя за низьку ціну та з невеликим клопотом пропонувало зручності, комфорт та всілякі принади, що про них навіть не мріяли найбагатші та наймогутніші монархи раніших часів. Мешканець Лондона міг, сидячи в ліжку та сьорбаючи чай, телефоном замовити різноманітні продукти з цілого світу... й мав усі підстави сподіватися, що їх швидко доправлять до його дверей; він міг у той самий час і тими самими засобами вкладати своє багатство в природні ресурси та нові підприємства в будь-якій частині світу;... За бажання він міг зараз же дістати дешеві та зручні засоби подорожі до будь-якої країни чи клімату без паспорта чи будь-яких інших формальностей... міг потім їхати далі світами до чужих країв, не знаючи нічого про їхню релігію, мову чи звичаї, нести з собою своє монетне багатство, й був би дуже обурений та здивований, зазнавши найменшого втручання.[414]
Однак романіст Джозеф Конрад, що майже весь 1890 рік провів у басейні річки Конґо, бачив все в зовсім іншому світлі. "Завойовувати землю, що здебільшого означає забирати її в тих, хто має інакшу статуру чи трохи пласкіші носи, ніж у нас, є не надто привабливо, якщо подивитися на це глибше"[415], — писав він у своєму класичному антиколоніяльному творі Серце темряви.
412
"подолати ці...": Governor-General Qiying (1842), зацитовано за Spence 1990, p. 164.
413
"фортецями, що...": Japanese observers (1853), зацитовано за Feifer 2006, p. 5.
414
"середнім та вищим...": John Maynard Keynes, The Economic Consequences of the Peace (1919), chapter 1.
415
"Завойовувати землю...": Joseph Conrad, Heart of Darkness (1902), chapter 1.