Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
Театралізована тенденція, що спустошує духовні цінності, виявляє несвідому ностальгію за соціальною владою донжуанівського психотипу. Так, блазнююча поезія, сповнена неусвідомленої ностальгії за тоталітаризмом, що ілюструє книга В. Цибулька «Майн кайф» (2000), на основі одержимої романтики моделює профашистський симптом.
Фіксація на орально-садистській стадії онтогенезу, що стимулює жадність і ненаситність донжуанівської настанови, у час тоталітаризму продукувала успішний соціальний психотип, якого виховала імперська комунівська реальність. Бажання мати все визначало сутність монструозного чоловіка тоталітарних часів. До образу такого чоловіка відсилає оповідання Г. Тарасюк «Я живу з монстром» (1993). Головна героїня нагадує народну героїню, лукаву і простодушну, як у Марка Вовчка. Вона щиросердно розповідає про свою жіночу долю з чоловіком, який за радянської влади правив у селі як голова колгоспу, а вона була однією божевільно закоханою серед його численних коханок. Цей чоловік після соціальної перебудови втратив усе, що мав, зокрема й розум, тому про свої бажання говорить оголено і прямо: «Відколи його розбив параліч, він ще більше помішався, як тепер кажуть по-культурному, на сексі. Отак вибалушиться на мене і каже нахабно: „Я одружений на всіх жінках, і всіх їх я…“. І вживає сороміцьке слово. Самі знаєте яке. А я мовчу та тихенько, в собі, посміююсь. І думаю, що то так було колись. Було, чоловіче, та загуло. Тоді він був кум королю і сват міністру. І не було на нього ні управ, ні законів. „Я сам собі указ! — казав. — А закон мій — во! — на мужиків! — І показував кулачисько. — А на бабів — о!“ — І ляскав себе по матні»[1224]. Український «Дон Жуан», стаючи «Командором», проявляє якості психологічного монстра, який прагне до встановлення аморального порядку в державі («А треба, щоб народ боявся. Коли не Бога, то власті. Тоді буде толк. І порядок»[1225]). Символічно, що пророцтво тоталітаризму на основі донжуанівського інфантильного психотипу й прозвучало на минулому порубіжжі у драмі Лесі Українки «Камінний господар». Логічно, що у стані «депресивної» нудьги, коли цей монстр потрапляє у перехідний період, що має завершитися формуванням національної аристократичної державності, він починає «вар’ювати» і вимагати відновлення «Радянського Союзу і терору. І то негайно, доки не пізно»[1226]. Цей донжуанівський психотип з тінню диктатора виринає у творчості всіх українських блазнів, починаючи з бубабістів і їх послідовників.
Інфантилізацію мужності в українських вісімдесятників виявляє і те, як вони «легко й безжурно могли знущатися над тим, що ще було болючим досвідом (а, значить, долею) попередників»[1227]. Наприклад, О. Ірванець блазнює на матриці поетичного тексту В. Сосюри «Любіть Україну», створюючи садоавангардистський антитекст «Любіть!..»[1228]. Символічне матеревбивство супроводжується агресивним антипсихологізмом так само, як це було у 20-ті роки XX ст. Ю. Андрухович починав як реаліст, подаючи добірку оповідань «Зліва, де серце» у журналі «Прапор» (1989), однак через відстороненість від глибинного психологічного самоаналізу, без якого немає потужного усвідомлення принципу реальності, його недосформоване Его здрейфувало до бубабізму як театралізованого лицедійства, ідеологом якого обрано М. Бахтіна. В апології рекреаційного карнавалу М. Бахтін поставив те, що було характерно для епохи більшовизму — боротьбу з усвідомленістю. Тому, на його думку, «народні свята дураків», за висловом І. Смирнова, несли ідею істинної свободи. Бахтін «спроектував на ренесансну епоху сучасну йому ментальність і таким чином легітимізував останню як закорінену в історії»[1229], а бубабісти та їх послідовники прийняли бахтінську карнавальну концепцію без критичного аналізу. Інтровертований бахтінський карнавалізм сформулював постмодерністську установку «на неможливість найти ніяке „я“»[1230]. Комічна олігофренія (на зразок Вєрки Сердючки), тобто ослаблена інтелектуальність, окреслила обриси української масової культури, коли для національного відродження найвищою цінністю мав стати аристократичний процес самоусвідомлення.
1224
Тарасюк Г. Я живу з монстром // Г. Тарасюк. Дама останнього лицаря // Новели. Оповідання. — Чернівці, 2004. — С. 184.
1225
Тарасюк Г. Я живу з монстром. — С. 185.
1226
Там само.
1227
Демська-Будзуляк Леся. Справжнє обличчя літературного покоління дев’яностих — спроба ідентифікації. — С. 161.
1228
Бу-ба-бу: Тимчасово виконуючі обов’язки Магістрів Гри в особах Патріарха Бу-ба-бу Юрія Андруховича (нар.13.03.1960), Підскарбія Бу-ба-бу Олександра Ірванця (нар.24.01.1961), Прокуратора Бу-ба-бу Віктора Неборака (нар.09.05.1961), зібрані з нагоди сторіччя (34+33+33) їхніх уродин… — Львів, 1995. — С. 87.
1229
Смирнов И. Психодиахронологика. — С. 302.
1230
Там само. — С. 294.