Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
Театралізація як колоніальний невротизм
Театралізація — характерне явище невротизму колоніального періоду. «Невротизм і театр, — як зазначає сучасний російський психоаналітик А. Щеголєв, — …відносяться одне до одного як зміст і форма невротичного існування»[1213]. Оскільки сутність актора бути одним, а видавати себе за іншого, то письменник перехідного періоду, як ніколи, почуває себе актором, він прагне встигнути вписатися в дух часу, заволодіти накинутими ззовні постмодерними цінностями, в яких часто немає внутрішньої потреби. На основі невіднайденості власного обличчя і бажання встигнути зайняти місце безвідносно до духовної потреби виникає театроцентрична тенденція в літературі періоду так званої театралізованої незалежності, що пронизує всю перехідну українську культуру.
Театралізація починається з маскування. Маска потрібна для того, щоб приховати живе обличчя («Щоб не так гостро цілили в душу, — як пише Ю. Андрухович, — одягни їй дурня броню панцерну»). Річ також у тім, що штучне обличчя попередньої епохи розпалося на уламки, а перехідна епоха не має нового обличчя. Маска потрібна на певний час, поки не буде визначено нові параметри індивідуального і національного буття, поки не сформується світоглядна основа незалежного існування.
Бубабісти, а найяскравіше проза Ю. Андруховича, підсумовують семантику українського колоніального способу виживання, започатковану І. Котляревським, згідно з якою в імперському світі можна вижити, ставши лицедієм.
Сучасні психоаналітики (О. Манноні, А. Щеголєв та ін.), аналізуючи психічні причини театру, виявлять джерелом його виникнення індивідуальну невротичну потребу в театралізації. На невротичній основі виникає театр суспільний (наприклад, політичний або безпосередньо сценічне мистецтво як соціальна проекція внутрішнього театру). Невротична театралізація є закономірним явищем української антиколоніальної літератури, оскільки розбіжності глибинного національного світовідчуття на основі релігійної традиції і протилежного до нього імперського світоуявлення створюють простір для імітаційного існування, простір маскування відповідно до обігрування чужорідного офіційного світоуявлення.
Театралізація в особливо пригнічених умовах культивує фальшивого письменника, що неусвідомлено бунтує проти психологізму, будучи нездатним до психологічного самоаналізу, що сталося у 20-ті й 70-ті роки XX ст. Однак маскування у перехідній постколоніальній епосі на відміну від маскування у колоніальній епосі мало би служити не виживанню, а особистісному становленню, особистісному переформуванню. Тому театралізація як тимчасове явище набирає перспективної тенденції лише тоді, коли поряд з маскою відбуватиметься відторгнення численних колоніальних масок і формуватиметься конструктивна пропозиція нового обличчя епохи, нової концепції національної людини і національного світу. Театралізація, яка хронічно продовжується і стає самоціллю, втілює невротичність, що скочується у психотичність. Національний театралізований психоз нині пронизує все суспільство. Пожертвувати своїм ідивідуальним людським обличчям на догоду соціальній масці — логічний шлях конформіста, однак антиконформіст, страждаючи від соціальної маски як форми несвободи, не приймає внутрішню зраду себе, а тому шукає форму, яка б втілила його незалежну, сутнісну позицію, значущий духовний індивідуалізм.
1213
Щеголев Альфред. Ложная женщина. Невроз как внутренний театр личности. — СПб., 2002. — С. 87.