Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

З естетикою імперського суб’єкта кризової епохи співвідноситься сексуальність як «одна із найзначущіших для нього цінностей життя, власне чоловіче „щастя“»[1217]. Тому кризова епоха — це час, з якого виганяється духовна мужність і любовна естетика внаслідок активізації імперського дискурсу сексуальності. У перехідний період, коли триває боротьба за виживання ослабленого імперського суб’єкта й активізованого національного суб’єкта, замість безпосереднього, душевного прояву жіночості формується театралізований, демонстративний прояв сексуальності у феміністичному письмі, що віддзеркалює нарцистичну «драматургію» статево маркованого письма.

Жінку зі спотвореною жіночістю А. Щеголєв правомірно називає фальшивою жінкою. Відповідно чоловіка зі спотвореною мужністю можна назвати фальшивим чоловіком. Істинна сутність мужності — чоловічості (духу) і жіночості (душі) — є духовно-душевною, вона знаходить себе і в природному (сексуальному), і в пересотвореному, трансформованому стані на основі батьківсько-материнського коду. Духовна жіночість, передбачаючи інтроективну структуру з центрованим батьківським кодом і маргіналізованим материнським, визначається передусім самовіддачею і любов’ю, духовна мужність, передбачаючи однакову інтроектовану структуру, тобто як центроване батьківське етичне начало та підкорене йому материнське лібідозне, визначається відповідно до чоловічої семантики — законом і логосом. Але мужність, щоб стати глибинно творчою, має бути «запліднена» жіночістю, і навпаки. Однак фальшивий чоловік і фальшива жінка, що в онтогенезі інтроектували конфліктуючі батьківський і материнський образи, перверсивно формують літературну свідомість перехідного періоду як маргінальну. Дослідження жінки перехідного періоду, а саме гіперсексуальної жінки (творчість О. Забужко, Г. Тарасюк, Є. Кононенко та ін.), сигналізують, що активізована жіноча сексуальність та інтелектуальність, які явно відгонять маскулінністю, закономірно прямують до перверсивної бісексуальності. В українську літературу невипадково вперше для усвідомлення активно вводиться дискурс жіночої гомосексуальності (С. Павличко, О. Забужко). Психоаналіз виявляє в лесбіянстві жіночу несформовану особистість. Адже прихований гомосексуалізм присутній в інтимній сфері будь-якої недосформованої особистості. В інтелектуальної жінки гомосексуалізм виражений більш рельєфно[1218].