Історія ГУЛАГу

З цікавою лінгвістичною претензійністю і з певною історичною іронією, яка може вказувати на особисту участь Сталіна, НКВД назвало ці лагпункти терміном, уже відомим з історії системи виконання покарань царської Росії — каторгою. Такий вибір був не випадковий. Його відродження, як і відродження термінів епохи царизму в інших сферах радянського життя (наприклад, військові училища для дітей офіцерів), мало на меті виокремити новий вид покарання, призначений для нової категорії невиправних і небезпечних в’язнів. На відміну від звичайних злочинців, засуджених до звичайного покарання у виправно-трудових таборах ГУЛАГу, каторжні в’язні не могли сподіватися на виправлення і спокутування своєї провини навіть у теорії.

Відродження цього слова, поза сумнівом, викликало певний острах. Більшовики боролися проти каторги, а тепер вони самі її відновлювали, як свині у «Колгоспі тварин» Орвелла, що заборонили тваринам вживати алкоголь, а потім самі почали пити горілку. Каторгу також наново винайшли якраз перед тим, як світ дізнався, що насправді відбувалося у нацистських таборах. Використання цього слова похмуро вказувало на те, що радянські табори нагадували «капіталістичні» трохи більше, ніж радянські власті могли допустити.

Можливо, саме через це керівник ГУЛАГу воєнних років генерал Насєдкін на запит Берії підготував історію царської каторги і передав її своєму начальнику. Поряд з іншими поясненнями автори історії намагаються пояснити і відмінність між більшовицькою каторгою, царською каторгою та іншими формами покарання на Заході:

«В умовах радянської соціалістичної держави, каторга — заслання з примусовою працею — як метод покарання базується на іншому принципі, ніж це було в минулому. У царській Росії і в буржуазних країнах це суворе кримінальне покарання застосовувалося до найпрогресивніших елементів суспільства… в наших умовах каторга дає нам змогу скоротити велику кількість смертних вироків і зосередитися на найнебезпечніших ворогах…»[1618]

Із вказівок щодо нового режиму виникає запитання: чи не захотіли б люди, засуджені до каторги, замість неї отримати смертний вирок? Каторжники від інших в’язнів відділялися високими огорожами. Вони отримували іншу, смугасту уніформу з номерами на спині. На ніч їх замикали у бараках; вікна в бараках були загратовані. Їхній робочий день був довший, ніж у звичайних в’язнів, вони мали менше вихідних, їм було заборонено виконувати будь-яку іншу, крім тяжкої фізичної, роботу — принаймні протягом перших двох років з моменту ув’язнення. Їх ретельно охороняли: до кожної групи з десяти осіб було приставлено по двоє конвойних, а в кожному таборі було наказано тримати щонайменше п’ять сторожових собак. Каторжників було навіть заборонено переводити з одного табору до іншого без спеціального дозволу московської адміністрації ГУЛАГу[1619].