Історія ГУЛАГу

Звичайно, Нікішов не згадав, що ці «перші поселенці» були в’язнями і що більшість із нинішніх 40 тисяч становили засланці, яким було заборонено звідси виїздити. Так само не знав Воллес і про те, ким були працівники колимської промисловості — майже поголовно в’язні. Він схвально пише про видобувачів золота, пригадуючи, що всі вони були «здорові молоді хлопці», вільні трудівники, що працювали набагато краще за політичних в’язнів, які, на його думку, були на Далекій Півночі за царського режиму: «Сибіряки — це витривалий енергійний народ, і не тому, що їх до цього примушують силою»[1629].

Звичайно, начальство Дальстрою хотіло, щоб Воллес саме так і думав. Як ідеться у звіті, пізніше поданому Нікішовим Берії, Воллес просив, щоб йому показали табір, але цього не сталося. Також Нікішов завіряв своє начальство, що Воллес бачив тільки вільнонайманих, а не в’язнів. Багато з тих, з ким зустрічався американець, насправді могли бути комсомольцями і комуністами, яких одягли шахтарями перед самим приїздом Воллеса і навчили, що відповідати, коли той щось запитає. «З деякими з них я розмовляв, — пізніше згадував Воллес. — Вони пристрасно прагнули перемоги у війні»[1630].

Пізніше Воллес бачив і справжніх в’язнів, не здогадуючись про це: то були артисти і музиканти, багато з яких до арешту виступали у московській і ленінградській опері, а тепер — у магаданському театрі. Гостеві сказали, що ці артисти — «аматорський армійський хор» частини, розквартированої в місті, і він щиро дивувався, як непрофесіонали можуть досягати таких вершин мистецької майстерності. Насправді всіх цих артистів було попереджено: «Одне слово чи знак, що ви — в’язні, і це буде вважатися зрадою»[1631].

Воллес також бачив зразки рукоділля в’язнів, хоча знову ж таки не знав правди про їх авторів. Нікішов повів його на виставку вишивки і сказав, що це роботи «групи місцевих жінок, які постійно збираються разом довгими зимовими вечорами і вишивають». Звичайно ж, в’язні все це робили спеціально, в рамках підготовки до візиту Воллеса. Коли Воллес у захопленні зупинився перед однією з робіт, Нікішов зняв її зі стіни і віддав йому. На його величезне здивування, дружина Нікішова, та сама сумнозвісна Гридасова, скромно дала зрозуміти, що це вона сама вишивала цю чудову річ. Пізніше ув’язнена Віра Устьєва довідалася, що її робота була однією з двох подарованих Воллесу на пам’ять про візит. «Наша начальниця отримала листа від дружини американського віце-президента з подякою за її подарунок; вона писала, що повісила вишивку на стіні у своєму помешканні», — пише вона[1632]. Про подарунки у своїх мемуарах згадує і Воллес: «Ці два гобелени зараз передають гостям мого вашингтонського будинку багаті враження про красу російських сільських пейзажів»[1633].