Історія ГУЛАГу

Багато метафор, якими описувалася радянська репресивна система — «м’ясорубка», «конвеєр», — підкреслюють її безжальність, невблаганність, безкомпромісність. Разом з тим система не була статичною: вона рухалася, крутилася і видавала нові сюрпризи. Це правда, що період 1941–1943 років приніс мільйонам радянських в’язнів смерть, хвороби і трагедії, але так само правда і те, що війна багатьом мільйонам інших принесла свободу.

Амністії здорових чоловіків призовного віку почалися вже за кілька днів після початку війни. Вже 12 липня 1941 року Верховна Рада СРСР зобов’язала ГУЛАГ звільнити певні категорії в’язнів і відправляти їх прямо до Червоної армії: «засуджених за прогули, за звичайні й незначні адміністративні правопорушення і господарські злочини». Цей наказ повторювався ще кілька разів. Всього за перші три роки війни у ГУЛАГу було звільнено 975 тисяч в’язнів, разом з кількома сотнями тисяч колишніх куркулів-спецпоселенців. Амністії тривали аж до самого наступу на Берлін[1638]. 21 лютого 1945 року, за три місяці до закінчення війни, було видано нові накази щодо звільнення в’язнів: ГУЛАГ зобов’язувався підготовити їх до вступу в армію до 15 березня[1639].

Масштаби цих амністій справили величезний вплив на демографічне становище в таборах під час війни, а отже, на життя тих, хто там залишався. До таборів прибували нові в’язні, інших звільняли під час масових амністій, мільйони вмирали; все це робить табірну статистику воєнного періоду особливо ненадійною. Дані за 1943 рік свідчать про очевидне зменшення кількості в’язнів — з 1,5 до 1,2 мільйона осіб. Проте, за статистичними даними, того ж року через табори пройшло 2 421 000 в’язнів — як арештовані, звільнені, переведені до інших таборів, померлі[1640]. Втім, незважаючи на щомісячне прибуття до таборів нових в’язнів, загальна кількість населення ГУЛАГу найбільше скоротилася у період з червня 1941-го по липень 1944 року. Кілька лісових таборів, поспіхом побудованих для напливу нових в’язнів 1938 року, так само швидко були ліквідовані[1641]. Робочі дні в’язнів, що залишалися, ставали дедалі довшими, та навіть за таких умов відчувався гострий брак робочої сили. На Колимі в роки війни навіть від вільних вимагалося відпрацьовувати додатковий час після роботи на добуванні золота[1642].