Історія ГУЛАГу
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія»
- ISBN: 966-51-355-9
- Переводчик: Андрій Іщенко
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія ГУЛАГу». Краткое содержание книги:
Актуальність «Історії ГУЛАГу» для України тяжко переоцінити. Ця книжка може і повинна стати одним із чинників формування суспільної думки, яка нарешті зуміє подолати радянський спосіб мислення і дії в новій українській державі й українському суспільстві.
Також каторжні в’язні, як видається, стали головним елементом цілої нової галузі радянської промисловості. 1944 року НКВД у списку своїх народногосподарських досягнень стверджувало, що воно виробляє 100% радянського урану. «Нескладно, — пише історик Галина Іванова, — зрозуміти, хто видобував і збагачував радіоактивну руду»[1620]. В’язні і солдати після війни будували і перший радянський атомний реактор у Челябінську. «У той час усе будівництво являло собою певний різновид табору», — згадував один з його працівників. На цьому об’єкті було споруджено спеціальні «фінські» будиночки для німецьких спеціалістів, яких також поставили працювати над цим проектом[1621].
Поза сумнівом, на каторзі було багато справжніх пособників нацистів і воєнних злочинців; тут, зокрема, були відповідальні за вбивство сотень тисяч радянських євреїв. Маючи на увазі цих людей, колишній колимський в’язень Семен Віленський одного разу попереджав мене не бути надто переконаною у невинності всіх в’язнів ГУЛАГу: «Там були люди, які були б, і мали б бути в тюрмі за будь-якого режиму». Як правило, інші в’язні трималися осторонь засуджених воєнних злочинців; відомі випадки нападів на них і їх побиття[1622].
Разом з тим серед 60 тисяч в’язнів, що 1947 року відбували каторжні вироки, доволі багатьох було засуджено на більш двозначних підставах[1623]. Серед них, наприклад, були тисячі польських, прибалтійських та українських антирадянських партизанів, багато з яких воювали проти нацистів, а потім повернули свою зброю проти радянської армії. Всі вони були переконані в тому, що воюють за визволення своїх країн. За даними документа щодо неповнолітніх каторжників, поданого Берії 1945 року, серед цих партизанів був Андрій Левчук, звинувачений у вступі в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), одну з двох основних антирадянських партизанських груп на території України. У лавах повстанців Левчук буцімто «брав участь у вбивстві невинних громадян, роззброєнні червоноармійців та заволодінні їхнім майном». На момент арешту — 1945 року — Левчуку було 15 років.
Ще одним таким «воєнним злочинцем» була Ярослава Крутиголова. Вона також була у партизанському загоні ОУН — служила медсестрою; її було арештовано у віці 16 років[1624]. НКВД також арештувало жінку німецького походження, яка працювала перекладачем у радянському партизанському загоні. Дізнавшися, що її арештували за «пособництво ворогові», командир її партизанського загону спеціально пробирався з-за лінії фронту, щоб дати свідчення на її користь. Завдяки йому ця жінка отримала десять років каторги замість 25[1625].
І, нарешті, серед каторжників був Олександр Клейн, офіцер Червоної армії, взятий у полон німцями, якому, проте, вдалося втекти і повернутися до свого армійського підрозділу. Після повернення щодо нього було проведене слідство; він про це згадує так:
«Раптом майор різко встав і запитав: "Ви можете довести, що ви єврей?"
Я збентежено усміхнувся і сказав, що можу — скинувши штани.
Тоді майор подивися на Сорокіна, а потім знову повернувся до мене:
— І ви кажете, що німці не знали, що ви єврей?
— Повірте, якби вони знали, то я тут би не стояв.
— Ах ти, жидівська морда, — закричав чепурун і так стусонув мене ногою в низ живота, що я задихнувся і впав.
— Що ти брешеш? Розкажи нам, так-перетак, з яким завданням тебе сюди послали? З ким ти пов’язаний? Коли ти продався? За скільки? За скільки ти продався, ти, продажна тварюко? Яка твоя кличка?»
У результаті цього слідства Клейна було засуджено до страти. Потім виконання вироку відклали — і дали Клейну 25 років каторги[1626].
«У таборах були дуже різні люди, особливо після війни, — пише Хава Волович. — Та всі ми мучилися однаково: добрі, погані, винні й невинні»[1627].
1620
Ivanova, Labor Camp Socialism. — p. 43.
1621
Круглов. — с. 66, 256, 265.
1622
Віленський, інтерв’ю з автором.
1623
Ivanova, Labor Camp Socialism. — p. 43.
1624
ГАРФ, 9414/1/76.
1625
Joffe. — p. 199–200.
1626
Клейн. Улыбки неволи. — с. 396–403.
1627
Hava Volovich, «Му Past», Vilensky, Till My Tale Is Told. — p. 259.