Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
РЕГРЕСІЯ несвідомого національного творчого суб’єкта на параноїдно-шизоїдну позицію актуалізувала інфантильний ерогенний мазохізм і комічну художність. Розщеплення батьківсько-материнського коду продукувало розмноження «веселої банди братів» на основі інфантильного донжуанівського психотипу, що виявило бажану імперському суб’єкту розщепленість між ерогенним інфантильно-синівським мазохізмом, який відсилає до материнського коду, та філософським мазохізмом, який втрачається, оскільки батьківський код неусвідомлено оскоплюється (В. Земляк, Є. Гуцало та ін.). Так у психоісторії української літератури почав розгортатися наївний постмодернізм, який робив національного творчого суб’єкта об’єктом неусвідомлених імперських сил. Спустошення монотеїстичної релігійної традиції у формуванні українського характеру епохою сталінізму зміцнювало шизоїдний механізм, тобто його несвідому національну тенденцію розщеплювати себе і об’єкт.
НАЇВНИЙ психологічний аналіз шістдесятництва не давав змоги повносило повернути принцип реальності в літературу, наївний бунт виявив симптоматику неподоланого едіпового комплексу: брак мужності, депресивний симптом, психологію боягузства і переляку. Слабкі реалістичні потуги витіснила спустошена постмодерна барокова, химерна художність.
ПСИХОАНАЛІТИЧНЕ тлумачення постмодернізму як імперської стратегії виявляє в ньому ненаситне бажання, спрямоване на спустошення національних моделей світу, що наснажує імперіалізм. Несвідомий український письменник-блазень, піддаючись на цю новітню провокацію, стає об’єктом антинаціональних імперських маніпуляцій, втрачаючи незалежну сутність.
ПРОТИ імперського маскулінного садомазохістського світу П. Загребельний моделює в особі Роксолани наймогутнішу для нього загрозу — архетипну українську жіночість з потужним батьківським кодом мужності і не менш потужним материнським кодом вітальності, цілісність якої дає змогу здійснювати розумну деконструкцію імперського світу. У дусі імперського світу творить образ української жінки Вал. Шевчук, спрямовуючи її в тінь ненаситної ерогенності. Так відображається реалістичне «батьківське» творення жіночого образу (символічної доньки в літературі) і романтичне інфантильне творення подібного образу. Ці дві моделі (на основі батьківського коду мужності або на основі неподоланого материнського комплексу) пророчо відкривають перспективу символічного моделювання української мужності і жіночості на сучасному порубіжжі.
4.4. Вісімдесятництво як колоніальна симптоматика
У другій половині XX ст. європейська свідомість виявилася інфікованою російським постмодернізмом як новітнім символізованим імперіалізмом. «По кордонах європейського світу, — констатує О. Пахльовська, — розливається безрозмірна Росія. В ній одна імперія виймається з іншої, як з великої матрьошки»[1203]. Імперська садомазохістська глобалізація світу як ніколи актуалізує проблематику психоаналітичного розрізнення, адже, як аналітично доводить І. Дзюба, російський імперіалізм — це невиліковний стан[1204]. Тому романтичне переконання вісімдесятника Ю. Андруховича «У Москві я був свідком загибелі останньої з російських імперій»[1205] є лише ознакою інфантильного мислення українського письменника-маргінала.
1203
Пахльовська О. Українські шістдесятники: філософія бунту. — С. 78.
1204
Див.: Дзюба І. «Застукали сердешну волю…» Шевченків «Кавказ» на тлі непроминального минулого // І. Дзюба. Між культурою і політикою. — К., 1988. — С. 269—370.
1205
Андрухович Ю. Автобіографія // Ю. І. Андрухович. Рекреації. Романи. — К., 1996. — С. 32.